Територія, на якій розташоване місто, була заселена ще в II тисячолітті до н.е. Знайдені сліди поселень епохи бронзи, раннього залізного століття, могильники VII століття, залишки староруського городища Х—XIII ст. - пише джерело
Історія міста. Заснування
Роком заснування Житомира вважається 884-й. За легендою, свою назву місто отримало з імені дружинників київських князів Аскольда і Діра — Житомира, який, будучи хрещеним християнином, відмовився служити язичнику Олегу Віщому, сховався на землі древлян і оселився на скелі при злитті річок Кам'янки і Тетерева.
На древлянський землі в 945 році спалахнуло перше в Київській Русі антифеодальне повстання, яскраво описане в Іпатіївському літописі. Древляні виступили проти непомірних поборів київського князя Ігоря і відмовилися сплачувати йому данину, після чого древлянський землі остаточно відійшли до Київської Русі.
Перша згадка про Житомир у літописі відноситься до 1240 року — у зв'язку з походом на захід військ Батия після розгрому Києва. Під час монголо-татарської навали Житомир було повністю розорено й зруйновано. До XVII століття Житомир страждав від татар ще декілька разів.
У 1320 році житомирська фортеця опинилася в руках литовських князів. У ці ж роки почастішали набіги кочівників. Місцеве населення будувало оборонні споруди з підземними ходами, на залишки яких ще й понині наштовхуються будівельники.
В 1399 р. монгольські війська хана Едігея, розгромили дружину князя литовського Вітовта, захопили і розграбували Житомир. За словами літописця, «... без міри багато зла сотворіша» набіги кримських татар у 1469 році.
ЗамокУ 1444 році Житомир одержав магдебурзьке право. Місто поступово зростало, будувалося, розвивалися ремесла, торгівля. Його центром і найбільшою спорудою був замок. У 40-х роках XVI століття він був перебудований і укріплений за проектом місцевого зодчого Семена Бабинського. Його товсті фортечні стіни були оточені оборонним ровом, заповненим водою.
В 1482 р. місто зруйнувала орда хана Менглі-Гірея. В 1559 р. Житомир стає повітовим містом з «привілеєю на повітові сейми». Польський історик Павло Клепацький стверджує, що це був період розквіту міста Житомира. Місто вело жваву торгівлю з містами Литви та Польщі і навіть з більш віддаленими містами.
Після Люблінської унії 1569 р., яка розірвала єдинство православного давньоруського народу, Житомир знаходиться під ярмом потужної європейської держави — Речі Посполитої, шляхетської Польщі. Незабаром місто стає центром староства, яке входило до складу Києвського воєводства. Але одночасно було власністю окремих польських магнатів.
У 1571 р. у місті нараховувалося 117 дерев'яних будинків, у порівнянні з литовським періодом зменшилася кількість населення. Історик М.С. Грушевський на підставі вивчення літописних документів 16 століття прийшов до висновку, що в цей період в Житомирі відбувся занепад торгівлі та зменшився потік транспорту через місто. Деякі історики припускають, що це пов'язано з міграцією населення в Запорізьку Січ. Таким чином рятувалася православне населення від гніту польсько-католицьких магнатів і засаджуваних європейських цінностей. Житомирська православна біднота активно бере участь у козацько-селянських повстаннях кінця XVI — початку XVII століть.
Після Андрусівскьго миру 1667 р. Житомир залишився у складі Речі Посполитої. Польща повернула Московській держави Смоленський і Чернігівські землі, староруське місто Київ, визнала возз'єднання з Московською державою Черкащини.
Втративши головний адміністративний центр Києвського воєводства, Річ Посполита робить Житомир головним містом одночасно двух повітів — Київського і Жітомірського. Ця історична подія визначила розвиток міста як важливого адміністративного центру.
З 1668 р. відповідно до Гржімулотовского трактату Житомір фактично є центром Київського воєводства. Тут проходять воєводський сейм польської шляхти. Конституцією Речі Посполитої Київський повіт у 1724 р. приєднаний до Житомирського. У цьому ж році в Житомир переведена католицька єпархія, заснований монастир єзуїтського ордену і колегіум з власною школою. Посилюється окатоличування православного населения. Святой собор СофииНа Замковой площі в 1746 р. споруджений могутній католицький кафедральный собор св. Софії. Це одна з найдавніших пам'яток архітектури Житомира.
У 1768 р. у Житомирі відбувся суд над учасниками православного народно-визвольного коліівского повстання, якому згодом Тарас Шевченко присвятив поему «Гайдамаки». Три тисячі людей були страчені польською владою в с. Кодня.
Конституцією Речі Посполитої 1775 р. Житомир в числі столичних міст польської корони визнаний першим після Кракова і отримує сенаторську гідність. У місті діяв цивільний та військовий уряд.
Падіння Речі Посполитої в 1793 р. ознаменувало відновленні історичної єдності православної Русі: Правобережна Русь возз'єдналася з Росією, а Житомир воз'єднався з Руссю, яка тепер іменувалась Російської імперією, і в 1804 році за указом царського уряду був офіційно затверджений адміністративним центром Волинської губернії.
Невелике українське місто в різний час було місцем перебування видатних діячів вітчизняної історії. У 1802—1809 роках у Житомир неодноразово приїжджав великий російський полководець М.І. Кутузов. З вересня 1811 року тут жив П.І. Багратіон, командували Подільською, а потім 2-ою Західною армією. Кур'єром для особливих доручень при штабі армії був відомий поет Денис Давидов — згодом організатор партизанського руху у війні з військами Наполеона.
На початку XIX століття почали діяти просвітницькі та культурні заклади: чоловіча гімназія, чотиреклассне повітове училище, пізніше пансіон шляхетних дівиць, бібліотека, театр, на підмостках якого виступали видатні актори М.С. Щепкін, В.Н. Давидов, Г.Н. Федотова , композитор А.Г. Рубінштейн.
У 1846 році місто відвідав Тарас Шевченко. З Житомиром пов'язані імена Собінова, Поліни Віардо, Бердяєва, Грушевського, Купріна, Волошина. Бабеля. У Житомирі народилися Святослав Ріхтер, Володимир Короленко, Сергій Корольов.
Скасування кріпосного права, розвиток капіталістичних відносин сприяли перетворенню Житомира в промислово-торгівельний центр. У 1896 році була споруджена вузькоколійна залізнична дорога Житомир - Бердичів, а під час першої світової війни широка колія зв'язала Житомир з Бердичеві та Коростенем.
Житомир, як і більшість всіх українських міст, переніс події революційного 1917 року. За цей час у місті змінювалася влада тринадцять разів.
Після громадянської війни почалися масове будівництво і реконструкція міста. Були створені Волинський чавуноливарний завод і механічний завод «Сільмаш», які згодом організувалися в машинобудівний, а пізніше в мотороремонтний завод.
Почали випуск продукції нові підприємства — фабрики музичних інструментів, панчішна, лакофарбова, шліфувально-граніровочна, реконструйований меблевий комбінат, цегельні заводи, кондитерська і макаронна фабрики. Було відновлено рух поїздів, що з'єднують Житомир з Коростенем та Бердичевом, а в 1935 році пішли поїзда по лінії Житомир-Фастів, яка пов'язувала Житомир з Києвом.
Напередодні Великої Вітчизняної війни в Житомирі нараховувалося 62 підприємства, в місті діяло 29 медичних установ. Працювали театр, філармонія, палац піонерів, 3 кінотеатра, 4 клуба, музей.
Активними провідниками культурної революції на житомирській землі були поет А. Безименскій, драматург І. Кочерга, композитори В. Косенко, Б. Лятошинський, М. Скорульскій, режисер В. Магар, фольклорист і хормейстер М. Гайдай та інші. Житомир став великим промисловим та культурним центром.
22 червня 1941 року в перші години війни місто було піддано бомбардуванню гітлерівської авіації. 9 липня фашисти ввірвалися в Житомир. Після захоплення міста почалися чорні дні окупації. Активні бойові дії на початку 1942 року вели біля двадцяти підпільних груп разом з партизанськими загонами. У грудні 1943 р. місто було звільнено.
За період 1957—1990 років у місті побудовані десятки промислових, транспортних, будівельних, інженерних об'єктів. Серед них — льонокомбінат, заводи хімічного волокна, верстатів-автоматів, «Промавтоматика», «Електровимірювач», металоконструкцій, м'ясокомбінат, завод лабораторного скла і др. Чісельнність зайнятих у промисловому виробництві тільки за 1968—1976 рр. зросла вдвічі. У місті з'явилися нові вищі, середні спеціальні, науково-дослідні проектно-конструкторські організації, отримали розвиток установи культури, спорту, туризму. В результаті населення Житомира за останні тридцять років (1959—1989 рр.) зросло з 105 до 300 тисяч людей.
Житомир — батьківщина видатних вчених, письменників, композиторів (ботанік В.М. Арціховскій, воєноначальник Я.Б. Гамарник, історик Б.А. Кругляк, художник Д.П. Штеренберг та ін.). З містом пов'язані життя і діяльність багатьох відомих діячів науки і культури. Тут знаходяться історико-краєзнавчий музей, картинна галерея, музей природи, літературно-меморіальний музей В.Г. Короленка та меморіальний будинок-музей академіка Сергія Корольова, літературний музей Житомирщини та музей історії пожежної охорони, єдиний в Україні музей історії космонавтики. У місті встановлені пам'ятники і меморіальні дошки Тарасу Шевченку, Олександру Довженко, Борису Тену, Володимиру Короленко, Сергію Корольову, Віктору Косенко, Олегу Ольжичу, Михайлу Коцюбинському, Олександру Купріну, Олександру Сергійовичу Пушкіну, Ярославу Домбровському і багатьом іншим відомими письменникам і громадським діячам.
Під редакцією: Коваленін В.А.