Та впиралася і кричала, просила відпустити, кликала маму.
– Відпусти дівчинку! – тремтячи, крикнула я, знявши намордник з собаки. – Або я спущу собаку!
Дівчинка раптом його обняла і заплакала. Виявилося: батько вів дочку в поліклініку – кров здати, а вона голок боїться.
Я почала вибачатися за погрози, але він перебив: “Краще сім раз помилитися, ніж один раз пройти повз!”. Посміхнувся мені і пішов.