“Як і бабуся, зараз часто кажу “воно тобі так треба, як до сраки карі очі!” у значенні “не до місця”.

“Всраться і не жить ” вигукую, коли з чогось дивуюсь.

“От сральня!” – кажу, коли бере досада.

Ще бабця казала такі перли: “Тобі ото так шкода, як корові заднє коліно всрать“, – тобто, “не шкода зовсім”.

Ще від неї записала таке: “жінка без сраки – як село без церкви”, “він такий, що я з ним на одному полі срать не сіла б”, “в сраку годне”, “як не срачка, то пердячка”, “як голодному срать”, “як у борщ срать” (про недоречність), “всрись – а покорись”, “хто всрався? – невістка”.

Коли з’явився інтернет, стало простіше. Вислови про сраку почали присилати знайомі і друзі. Тепер маю в добірці більше двохсот перлів.

“Як півсраки з-за куща” – кажуть, коли щось погано видно чи зле виглядає.

“Вари срако борщ, а я піду на солдатів дивиться” – коли щось неякісно роблено.

“В сраці був, гімно видів” – коли людина говорить про те, про що не має поняття.

“Сери-перди-грійся” – коли щось не зроблено вчасно, а тепер хапаються, щоб швидше.

“Не хочеш срать – не мучай сраку”.

“Як не гівно, то засрана тріска”.

“Голою сракою по рапатій дошці” – значить, ніколи.

“Самотній, як палець в сраці”.

“Коханий – сім разів у сраку пропханий”.

“Як єсть, то й дупі честь, а як скупо, терпи, дупо”.

“Хитра срака пердить тихо, а смердить – на все село” – про бабів-пліткарок.

“Пішов, як за море срати” – коли довго когось немає.

“Не плети гівно дівці в коси” – не наговорюй на чесну дівчину.

“Ах ти москаль в сраку граний!”.

“Щоб тя гівно доганяло” – щоб не було тобі спокою.

“Їсти – не срати, можна почекати”.

“Гарна, як срака навиворіт”.

“Срав пес” – себто, ніц не вийде.

“Сидить, як срака в гостях” – тихо.

“Пасує, як сраці фіранки”.

“Всрайся, та не дайся” – так бабці на Львівщині вчили внучок боронити дівочу честь.

“Як приємно в полі срати – розвиваютсья думки, вітер яйцями колише, жопа нюхає квітки”.

Є навіть пісня про сраку

“Летить сова, летить сова кругом села,
ручки-ножки підкорчила,
хлопцям сраку вистерчила.
А ви, хлопці, а ви, хлопці, не дивуйте,
сову в сраку поцілуйте”.

Такі сороміцькі дражливі пісні виконували на Купала.

Чому тебе зацікавила ця лексика?

Вразило, що люди вважають ці вислови табуйованими. Срака є, а слова люди бояться і соромляться. Я недавно на сайті етнографічної спільноти завела про це мову. Одна жінка відписує: “Я знаю цікавий вираз про сраку. Але не скажу. Бо я вихована”. Думаю: “Ви ж етнограф!”

Дехто починає обурюватися, що це невиховано – мовляв, у мене проблеми в голові, що мене це цікавить. Видавати ці вислови не збираюся. Колекціоную для себе. Шкодую, що не всі запам’ятовуються. Буває, крутиться в голові якийсь цілий день. Сьогодні крутиться: “Штани мої шаровари, ви ж мене шанували, а я вас усрав”.

Чим українська сороміцька лексика відрізняється від російської, польської?

Можна говорити про “анальний” характер української сороміцької лексики, на відміну від “генітального” забарвлення російської. Українцям не характерно матюкатися: “бл…ь”, “є…ать”, “х…ня”. У нас все через “сраку”.

Ще є третя група такої лексики – яка стосується богохульства. Її найбільше вживають у Польщі. Але навіть вислови про сраку українські – не лайливі. Просто хочуть сказати так, щоб смачно було – “гімном заліпити”. Лайливих слів, пов’язаних зі сракою, все одно мало. Є, але вони скоріше добрі.

У нас до сраки відносилися з повагою.

Ще сто років тому ця і подібна табуйована лексика була широко вживаною?

І ця, і пов’язана з сексом лексика була добре знана. Мене цікавило свого часу дитинство в історії – як виховували дітей раніше, з найдавніших часів, навіть з палеоліту.

Мені потрапила до рук книжка Марка Грушевського “Дитина у віруваннях і звичаях українського народу” – перевидання 2006 року. Потім я знайшла перше видання – 1907-го. Була вражена, що у другому виданні повикидали всі записи Грушевського про місячні і статеві акти.

Думаю: “Що це таке?”.

Почала Грушевського копати і виписувати ці його слова. Потім збирала фольклор. Їздила по експедціях і почала знаходити, як говорили про статевий акт раніше в народі. Ми думаємо, що зовсім завуальовано – типу “бандурка”, “криниченьку копав”.

Але були значно прозоріші вислови – зрозуміліші для сучасної людини. У нас же зараз поширена думка, що жінка-берегиня виростала у вишиваночці, потім сідала під іконою, брала в руки дитину, і все. Обурює, коли починають апелювати до моральності давньої. Фольклор нам каже зовсім інше.

“Смішно козі, що срака в грязі” – про сміх без причини. Записала на Донеччині.
Наступні – з Полтавської і Черкаської областей:
“А гімна мерзлого не хочеш?” – про забаганки.
“Чого крутишся, як гімно в ополонці?”
“Срала, мазала, ліпила – не хватило кізяків”.
“А там того шумовиння, як на сраці ластовиння” – про інформацію, яку не можна перевірити. З Холмщини.

Загадка з Хмельниччини: “Маленьке, руденьке, а всякого пана з воза зсадить”. Гімно це. Ще там казали: “Теля в сраці, а баба довбнею маха” – коли хтось розводить паніку наперед.

З Яготинського району під Києвом порівняння “Срака-кочерга” і приказка “Шукати в сраці шкварка” – це доколупуватися до чогось, придиратися.

“Сраку в жменю – і гайда” – Самбірський район, Львівщина.

Джерело:uaua.world