За два тижня до знаменної події до хати, де має бути весілля з усіх куточків села стікаються люди з даниною – курка, яйця, сметана. В посадці же намічена сосна, з гілок якої буде зроблено весільну браму за чітко обговорену наперед таксу – три літри самогону. Свиня і кнур вже доживають останніх днів.
З трьох вулиць зносяться кльоші з обмотаними кольоровими нитками ніжками, бо кожна господиня має свою мітку, тарілки і келішки. На палатку в усіх сусідів забрано капи і церати, звозяться столи і лавки. Цілу неділю за тиждень до того троє хлопців на чолі з молодим ходять по коліна в болоті по всіх найдальших родичах. “Просили Вас мама і тато, і я Вас прошу...”
Список з 250 чоловік чітко перебраний, пам’ятається хто кого просив і хто до кого йшов, а хто не просив – то буде сидіти у весільну суботу вдома і тільки сусіди, прекрасно знаючи всі нюанси, хитро питатимуть – “н’а вас шо, не просили на весілля?"
Випечені медівники, горішки, кукурудзка і грибочки з маком, які стануть вершиною усіх кльошів і будуть першими ж зметені дітлахами. Завуджена шинка і ковбаса, вигнаний бідон самогонки і надійно замкнений в коморі аж до самого весілля, допоки ключ не передадуть довіреній особі, комірнику, який стане найважливішою людиною на весіллі після молодих. Тирсою з пилорами посипане подвір’я, музики налаштовують свої йоніки і гітари, перші акорди, село нашорошилось.
“Музиканти раді вітати дорогих гостей і бажають гарної весільної забави!” І кожні гості під звуки весільного маршу ніяково стоять пару хвилин, заки той грає, а всі дивляться хто в чому вбраний прийшов і як виглядає. Потім чоловік несе музикантам пару гривень за марша, з-за пазухи дістає замотану газетою “Вільне життя” пляшку горілки і віддає господарю.
Все, ініціація відбулась, дружки чіпають всім букєти і ти вже не просто житель села. Ти – на весіллі!. А далі танці, співи, жарти, посмішки, другий стіл, діти бігають з стрічками поміж танцюючих, вечір, пробки вибило, свічки, знов співи, бійка, кров, білі сорочки, танці, хустинка, третій стіл, і співи, співи, співи…