“На кораблі виявилася подружня пара, яка зуміла дістатися до рятувальної шлюпки, але, на жаль, там було тільки одне місце. Раптом чоловік відштовхнув дружину і сам забрався в човен. А дружина перед смузтю крикннла йому останню фразу. Джерело

Тут вчителька зупинилася. “Як ви думаєте, – запитала вона. – Що це була за фраза?”

Більшість учнів негайно висловилися: “Я тебе ненфвиджу! “Або” Як же я була сліпа!”

Тут вчителька звернула увагу на хлопчика, який сидів весь цей час і мовчав.

“А ти як вважаєш, що вона сказала?”

“Я думаю, що вона сказала: “Подбай про нашу дитину!”

Вчителька здивувалася: “Ти знаєш цю історію?”

“Ні, просто те ж саме сказала моя мама перед cмepтю батькові,” – знизав плечима хлопчина.

Вчителька сподівалася, що ніхто не помітив, як зволожилися її очі. “Правильно”.

Отже, судно пішло на дно. Чоловік добрався додому і самотужки виховав дочку. Через багато років, вже коли батька не стало, розбираючи його речі, дівчина знайшла його щоденник, в якому прочитала наступне:

“У неї вже був стрaшнuй діaгноз , коли ми поїхали в подорож. Жити залишалося недовго. Боже, як би я хотів потoнути замість неї, але заради блага дочки я не зміг. Я міг тільки залишити її посеред океану “.

На цьому історія закінчилася. Клас мовчав.

Вчителька бачила по дитячим очам, що їх глибоко торкнула розповідь і що сьогодні вони вперше зрозуміли, що як не завжди під образом добра знаходиться добро, так і під образом непорядного, злoго вчинку не обов’язково живе зрада.

Ось чому ніколи не варто судити про людей поверхнево. Ми дуже багато чого можемо про них не знати.

Пише - ukrainians.today