У всіх наших бідах ми звикли звинувачувати інших, але тільки не себе. У нас завжди винен президент, уряд, Росія, Захід, депутати чи ще хто. Але тільки не ми. У більшості своїй українці бажають перекласти відповідальність на інших, обраних ними, забуваючи, що свобода та щастя – це передусім власна відповідальність.

Крім того, ми завжди хочемо змін прямо зараз. Ми не сприймаємо складних рішень, а навипередки біжимо за простими, популістичними гаслами, які по своїй суті не несуть змін, а є передвиборчою технологією, банальним елементом боротьби за владу.

Щоразу після чергових виборів ми бідкаємося на тих, кого обрали, забуваючи при цьому, що голосували, керуючись тактичною вигодою, отримуючи чи то гроші, чи то гречку, чи ще якусь банальну, короткотривалу вигоду за наш голос.

У своєму виборі українці не орієнтуються на програмні тези кандидатів, їх не цікавить ідеологія та стратегічні смисли. Ми обираємо найбільш яскравого, харизматичного, чергового месію, який вже за декілька місяців виявляється жадібним та цинічним корупціонером.

Ми лаємо владу, що у світі Україна має досить негативний імідж і саме влада винна в цьому. Але напередодні фіналу Ліги Чемпіонів, коли у Києві квартири і готелі виставляють ціни у десятки тисяч гривень за одну добу, ми навіть не хочемо зрозуміти, що такими діями ніколи не привабимо до себе світ. Саме в цьому і полягає характер, ментальність нашого українського народу, де більшість залишається тактиками, схильними до легкої наживи, швидких грошей, авантюрних та непрорахованих рішень, не розуміючи при цьому, що імідж – це довготривалий процес, як і реформи та зміни.

Чому є поняття "американської мрії" і ті, хто емігрують до США, це стосується і українців, згодні роками тяжко працювати, аби досягти результату? Але ось в Україні наші колишні співгромадяни поводять себе зовсім інакше. Чому ми їдемо до Польщі, Чехії, Італії, Португалії, Великої Британії і там поважаємо закони чужих країн, а у себе на Батьківщині щодня порушуємо свої? Чому беремо декілька сотень гривень під час виборів і голосуємо за того чи іншого кандидата, прекрасно усвідомлюючи, що він/вона – справжній негідник, місце якому не у парламенті, а на лаві підсудних? Відповідь тут одна – ми нація тактичного мислення.

За матеріалами:24tv.ua