– Ви заговорили про те, що дитина, коли виросте, не зможе нормально співіснувати в нашому світі. Які будуть наслідки, якщо все-таки буде така гіперопіка?

– Наслідки будуть найжахливішими. І, якщо говорити про наслідки, то я б торкнувся теми, яку обговорював на Facebook. Я дозволю собі зачитати пост. Тому що, крім загальних наслідків, є ще й наслідки для особистого життя, і цьому потрібно приділити особливу увагу.

– Ці наслідки можуть бути як для дитини, так і для батьків?

– Звичайно. Дивіться, ми не можемо перестати бути батьками, це назавжди і на все життя. Тому, якщо нашій сорокарічній дитині буде погано, то на нас це теж буде відбиватися, правда? Тому проблеми гіперопіки далекосяжні. Вони стосуються і професійної самореалізації, і сімейних відносин. Адже, якщо у нашої дитини, яка вже виросла, є сім’я, в якій вона нещасна, то це нас буде турбувати. І ось я знайшов цікаву картинку, і тезу до неї: «Якщо довго знижувати вимоги до чоловіків, то можна дійти до того, що «Слава Богу, не ссыт под себя! Будет моим королем!» – і ось цікавий коментар до картинки: « За кожним інфантильним чоловіком стоїть безвідповідальна матуся». Правда ж! На жаль, ось ця скарга жінок, що немає нормальних чоловіків, що вони вироджуються як вид – це все результати гіперопіки. По суті, ми ростимо покоління нездатне постояти за себе. Коли ми починаємо гіперопіку, то дитина зупиняється у своєму соціальному розвитку. Вона може стати геніальним музикантом, вона може писати чудові твори з літератури, але соціальна комунікація зупиняється тому, що всі проблеми вирішують батьки.

Є два види опіки: потураюча і домінуюча. Незважаючи на те, що в них різна суть, наслідки завжди одні й ті ж – це спроба зробити з дитини соціального інваліда.

Потураюча – це коли дитина ідеальна за замовчуванням. Це коли він хороший вже тому, що він наш син.

Які тут можуть бути проблеми? Якщо ми постійно так до дитини ставимося, то їй не потрібно чимось займатися і якось вдосконалюватися, вона вже за замовчуванням хороша. А в момент, коли вона вступає в якісь конкурентні відносини, а в реальному житті вони завжди присутні, і не важливо, що це за конкуренція: за посаду, за жінку, за чоловіка, за своє місце під сонцем – вона цю конкуренцію буде програвати. Тому, що вона ніколи не конкурувала, вона завжди була ідеальною. А тут виявляється, щоб бути ідеальним треба щось робити, а вона не звикла, а вона не знає, як.

– Я хочу ще в ваше підтвердження зачитати два питання і почути ваш коментар: «Моїй мамі 60 років, вона досі турбується, щоб мій брат, якому 37 років, поїв перед роботою або після неї, хоча у нього вже є дружина. Бігає за ним з тарілкою. На мої вмовляння, що при вазі в 80 кг він не помре від виснаження, а вона каже, що харчуватися потрібно правильно, тобто, три рази на день. До чого призведе така турбота і де межа між турботою і гіперопікою?»

– Це вже не тема гіперопіки, а супутня тема в психології, що називається «сепарацією». Тобто, психологічним відділенням дитини від мами. Є кілька етапів сепарації, якщо не вдаватися в подробиці, то до 17-19 років дитина вже повинна вміти самостійно вижити без батьків, не порушуючи законодавство. Це не означає, що вже в 19 років потрібно виставити з речами на вулицю. Ні, але батьки повинні зробити все, щоб бути спокійними, знаючи, що цей хлопець чи дівчина зуміють себе в житті розмістити. На жаль, мами не дозволяють дітям відокремиться від себе зі зрозумілих причин. У якийсь момент жінки починають усвідомлювати, що в ній зароджується життя, і вона ці 9 місяців виношує це життя, і перші півтора роки його життя вона присвячує саме йому. Вона каже «ми добре поспали», хоча вона може вже півтора дні не спала, або «ми нормально поїли», хоча сама може ще й не їла, але це займенник «ми» залишається, і воно доречне до якогось моменту. А, на жаль, багато мам забувають про це, вони заграються. Якщо дитині рік або півтора, то займенник «ми» має місце бути, тому що «я роблю багато чого за нього». Але коли хлопець дорослий 25-ти або 30-ти річний, то це вже жахливо. Це означає, що мама не поважає своєї дитини, вона не вірить у те, що він відбувся, як особистість. Вона вважає його нездатним про себе подбати. І це велика проблема, але проблема не дитини, а проблема мами.

– А як пояснювати батькам, що уваги потрібно приділяти менше?

– М’який підхід в цій ситуації не допоможе. Тому що процес сепарації починається з фізичного відділення, далі це півтора роки, три роки, підлітковий вік і все закінчується в 17-19 років. Ось дитина бунтує, конфліктує – відстоює право на власне рішення в підлітковому віці, і це нормально, ми розуміємо, чому він нагрубив мамі. А коли тридцятирічний чоловік грубить мамі – це звучить некрасиво, а доведеться, тому що, мама по-іншому не розуміє. Мама 30 років жила з думкою, що він нездатний поїсти. Тому процес сепарації запізнілий, не в тому віці, завжди йде по живому, він болісний. На жаль, батьки в якусь мить повинні зробити вибір: я дбаю про своїх дітей, або я дбаю про власну маму? У мене є майстер-клас на цю тему: «Чому бабуся завжди краще знає, як виховувати мою дитину і що з цим робити?». Проблема ось такої поведінки у матерів – це наслідок підриву авторитету батьків. Тому, я впевнений, коли у цієї людини з’являться діти, вона не тільки буде бігати за нею з тарілкою супу, вона ще й буде розповідати йому, як правильно виховувати дітей. Мама не права, тато не правий, а бабуся права. А це говорить про те, що у дитини розмиваються авторитети. Виховні заходи в середовищі, де немає авторитетів, приречені на провал. Тому мамі потрібно прямо сказати: «Мамо, я знаю, коли їсти, коли спати, і я знаю, як виховувати своїх дітей, я буду вирішувати сам».

Джерело:ТУТКА