Хочу розповісти вам про реальний випадок з життя, про який я ніколи не забуду.

Епідемія в місті

У 1981 році ми жили в закритому військовому містечку на Камчатці. Я була вaгiтна. Народжувати мене відправили далеко, так як у нас був тільки госпіталь для військовослужбовців. Пoлoги пройшли благополучно.

Через тиждень мене з сином виписали і чоловік забрав нас назад до військового містечка, розташованого на березі річки.

Йшов час. Син підростав. Ось йому вже виповнилося півроку. Настав грyдень, теплий, але дуже сніжний. Сніг лежав вище електричних проводів. Заметіль тривала впродовж кількох днів. Школа була закрита, військторг теж, тільки госпіталь і працював.

І ось прийшов гpип, та такий, що хворіли всі жителі містечка. Захворів і мій синок. Довелося знову летіти в дитячу лікарню. Умов ніяких. Палати переповнені хворими дітьми. Мені дозволили жити в палаті з сином, але за це я доглядала ще за шістьма дітьми. Спала я на матраці на підлозі.

У сина постійно була висока температура, ніякі ліки не допомагали. Уколи йому через погані вени робили кудись в область скронь. Скільки сліз я виливала кожен раз, поки йому вводили ліки! А головне – воно не допомагало!

При смepті

Минуло майже два тижні. Результатів ніяких. І я зважилася. При обході сказала лікарю:

– Я не можу більше, випишіть нас. Я поїду додому. Якщо він і пoмpе, то вдома і на моїх руках.

Лікар спокійно відповів:

– Пишіть розписку, що ви не маєте до нас ніяких претензій.

Я погодилась. Так ми знову опинилися вдома. На другу добу температура зашкалила за 40 градусів. Що робити? А в нашому будинку на другому поверсі жив хipург. Ми звернулися до нього. Він подивився на дитину і сказав, що колись був дитячим лікарем. Спробує допомогти.

Сина доставили в наш госпіталь. Через дві години хірург сказав:

– Я зробив усе, що зміг. Якщо три дні витримає, значить, буде жити.

Нас помістили в окрему палату. За вказівкою лікаря я включала синові кисень. Не спала, плакала, молила Божу Матір, щоб малюк вижив. Зі сльозами на очах я молилася, молилася, молилася. І ось на третю ніч я не витримала і заснула.

Син буде жити!

Сниться мені якась кімната. У ній піч, а на печі сидить жінка і тримає на руках хвору дитину. І раптом відчиняються двері і заходить ще одна жінка, дуже висока, красива, в якихось довгих шатах. В руках вона тримає якусь книгу. І я зрозуміла – це Божа Матір.

Вона розкрила книгу і говорить тій жінці, що на печі:

– Готуйся, зараз твоя дитина вмupати буде.

А потім мені:

– Твій теж повинен був пoмepти, але мені сказали, щоб я викреслила його з книги.

І зникла.

Я прокинулася в сльозах. Мене всю трясло. Дивлюся в ліжечко, а мій син відкрив очі і дивиться на мене. Незабаром він пішов на поправку, нас виписали. Але лікар сказав, щоб ми поїхали в теплі краї, клімат йому не підходить. Так ми опинилися на півдні, де живемо і зараз.

Хочу кричати усім! Люди вірте, моліться, просіть Бога, просіть Матінку Божу! Вони милосердні, вони можуть допомогти у будь-яку скрутну хвилину! Просто вірте від щирого серця! Я не знаю, що трапилося б з моїм синочком, якби не моя віра і та щаслива ніч.

Пише - ukrainians.today