У моєму дитинстві були книги про виховання дітей (звичайно ж), але найвірнішим порадником завжди була бабуся, яка знала, що лузання квасолі якнайкраще розвиває дрібну моторику. Були і психологи, але їх, м’яко кажучи, батьки побоювалися, вважаючи, що постояти в кутку – куди корисніше, ніж полежати на дивані у лікаря. Утім, тільки з роками розумієш, як мама з татом мали рацію. До речі, і куток – це теж не так страшно, а є захід профілактики пише 4mama.ua
Які б методи виховання моїх батьків я б перейняла?
Спілкуватися із дитиною нарівні
Можна сказати, я з самого дитинства була дорослою, тому що жодного разу не слухала від мами фразу: «Ти ще маленька кататися на таких дорослих гірках, і ти ще маленька сама ходити в магазин». Для заборони завжди підбиралися інші слова, і вони були дуже переконливими: «Мама теж не піде на цю гірку, тому що вона їй здається дуже страшною. Давай можемо разом геть на ту? Компанію нам складе і тато». Вважати себе в дитинстві дорослою – це приємно.
Радитися
Жодне рішення у будинку ніхто не приймав без моєї згоди. Навіть покупка нових штор і нової кухні. Ми сідали, розглядали варіанти, але завжди враховувалася думка всіх членів сім’ї, навіть 3-річних. Звичайно, іноді батьки користувалися прийомами і могли мою думка купити за цукерки, але я все одно була у «плюсі».
«Або це купуємо, або нічого»
Ось я не чула таких фраз від батьків. Вони могли, коректували моє «почуття прекрасного», але не могли протистояти фіолетовій кофті, спідниці, сумці, туфлям і різнобарвним резинкам на голові. Добре, коли можеш сам приймати рішення навіть у такій повсякденній справі, як вибір одягу. Поступово, фіолетовий колір замінили більш спокійні тони, чому батьки були дуже раді.
Не було дорослого і дитячого столів 
Був один – дорослий. І навіть якщо приходили гості, то я сиділа на своєму законному місці – біля тата. Мене навіть ніхто не намагався спровадити фразою: «Бери тарілочку, або в зал, там скоро мультики будуть». Відчувати себе нарівні – це так приємно, повертаючись до пункту №1.
“Як ти вважаєш?”
Вибір школи, першого вчителя … і інші важливі життєві питання обговорювалися зі мною. Подобається чи ні? Якщо ні, то чому. Пам’ятаю, як свого першого вчителя вибрала по фотографії, вона така мила на знімку була, що я сказала батькам: «Хочу до неї». Добре, що думки співпали. Хоча, зараз думаю, можливо, батьки все добре прорахували, щоб вони співпали? У будь-якому випадку, брати участь у своєму житті і брати якусь частку відповідальності – це було по-дорослому.