У мене є один недолік – я не вмію бути байдужим. Багато років тому назад я переїхав із села до великого міста і до цих пір не розумію, чому тут вважається нормою пройти повз людину, якій потрібна допомога, або викинути жінку з дитиною на вулицю тому, що вона не може заплатити оренду в цьому місяці. Звичайно, є винятки, але вони трапляються не так вже й часто.
У мене ж, навпаки, серце розривається, якщо я бачу, що у когось проблеми. Ну, не можу я прикидатися, що нічого поганого не помітив. Не можу я бути щасливий, у той час коли хтось нещасливий. Тому намагаюся допомогти всім, кому дійсно потрібна допомога.
2006 рiк. Одного разу після робочого дня я заскочив в торговий центр по справах, коли повертався до виходу, мою увагу привернула молода матуся з маленькою дівчинкою.
Мама явно була не в дусі:
– Ну що тобі треба ?! – крикнула вона на дівчинку.
– Я хочу їсти, – тихо відповіла та.
За кілька кроків від них батьки купували своїм дітям якісь ласощі. І, судячи з того, як скромно ця дівчинка була одягнена і як сумно вона говорила, вона дійсно ХОТІЛА їсти, а не просто вередувала. А матуся і зовсім сказилася, штовхнувши дитину. Накричала на дівчинку, що та зіпсувала їй все життя,а поиім кудись пішла, зникнувши з моїх очей.
Сказати, що я здивувався – нічого не сказати. Дівчинка встала, зрозумівши, що не знає, куди пішла її мама, сіла на лавочку і заплакала. Це був не голосний плач розбещеного чортеня, а дуже тихий плач дитини, з якою погано обійшлися.
Мені стало дуже шкода дівчинку, але я сумнівався, що варто втручатися. Напевно її мама зараз повернеться, вони помиряться, і все буде добре. Минуло 20 хвилин. До дівчинки так ніхто і не підійшов, а головне, її мати досі не з’явилася. Я не міг більше сидіти. Довелося підійти до неї і спробувати заспокоїти. Потрібно сказати, що відчуваєш себе ніяково, коли починаєш розмову з незнайомою дитиною. Таке враження, ніби всі навколо подумають, що у тебе щось погане на умі, але, насправді, всім було байдуже.
Вона виявилася сором’язливою і спочатку боялася зі мною говорити. Але коли я покликав охоронця, щоб знайти її маму, вона стала трохи мені довіряти. Ми змогли з’ясувати, що її звуть Даша і їй 6 років. Я купив їй поїсти, поки ми чекали її маму. Вона спочатку заперечувала, але голод взяв гору.
Як пізніше з’ясувалося, її не годували цілий день, а вже був вечір. Мама пропала чорт знає куди, і довелося викликати поліцію (тоді ще міліцію). Мені нічого не залишалося, як передати дитину співробітникам правоохоронних органів, щоб вони самі знайшли її батьків і повернули їм дитину. Але я відчував, що ця історія ще не закінчилася. На щастя, у мене був знайомий в міліції, і я міг стежити за подальшою долею дівчинки.
Як з’ясувалося, чоловік давно кинув матусю , і їй самій довелося виховувати дитину. Заробляла вона мало, тому що ця вагітність зламала їй життя і кар’єру (про що вона завжди нагадувала своїй доньці). У підсумку вона вирішила позбутися дитини і просто покинула її: “Яка різниця? Все одно в дитбудинок відвезуть». Даша плакала і просила пробачення у мами, щоб та дозволила їй повернутися додому, але мати відмовилася від неї. Дівчинка дуже важко перенесла це. Я скажу вам так, материнський інстинкт у цієї матусі застряг десь в дупі.
2008 рік. Ми з моєю дружиною, нарешті, змогли удочерити Дашу. Їй 8 років, вона вже йде в 2 клас. До цього було багато паперової тяганини, через що їй довелося пожити в дитбудинку. Але ми регулярно її відвідували, привозили подарунки їй та іншим дітям. Деякі мої знайомі погано сприйняли це наше рішення: «Чужу дитину? Навіщо вона тобі потрібна? ».
Нещодавно закінчився 2015 рік. Я навіть не помітив, як Даші виповнилося 15 років. Як же летить час! Мене запитують, чи шкодував я, що забрав її? Ніколи! І ніколи не буду.
До чого тут ця історія? Через такі вчинків мої знайомі називають мене слабохарактерною. Мовляв, багато робиш для людей, а натомість нічого не отримуєш. Так ось – ви помиляєтеся. Натомість я отримую усвідомлення того, що я потрібна у цьому світі. А значить, моє життя має сенс.
Світ жорстокий, але кожен з нас може зробити його набагато кращим лише одним хорошим вчинком. Отже, якщо ви вірете, що нікому не потрібна ваша допомога, просто пригляньтеся довкола. Швидше за все ви помиляєтеся!