Мої діти завжди довіряли мені. У мене їх троє: два хлопчики і дочка. Останнього сина я народила в 37 років з великою різницею зі старшими дітьми. Звісно, я все життя працювала, але на себе якось мало витрачалась – більше для дітей та для дому, для затишку. Нікуди не їздила, ніде не була… а хотілося…
До заміжжя я завжди у відпустку кудись їхала… І чоловік начебто за всіма мірками був непоганий: не пив, не курив, все для сім’ї… але був придурком. Коли мені виповнилося 55, діти вже всі були влаштовані, і я зрозуміла, що не хочу більше так жити… У чоловіка дороге хобі – полювання: три породистих гончаки, багато різної зброї, намети-рації, а я не можу собі кішку вдома дозволити, чоловік їх не любить… І багато чого він не любить з того, що я люблю.
У вересні (це було 6 років тому) я вийшла на пенсію (але продовжую працювати досі) і відразу запропонувала йому розлучитися, з однією умовою – я дарую йому свою половину трикімнатної квартири, залишаю йому гараж, машину, дачу, все в будинку і всіх його собак зі зброєю в обмін на 2-кімнатну для мене… Він погодився, бо на той час стосунки вже майже зникли, дітей вдома не було, а особисто для нього мені нічого вже не хотілося робити…
І ось в листопаді я переїхала в свою двокімнатну квартирку… З однією валізою… в порожні стіни… Я така була щаслива! Почала поступово робити ремонт: сантехніку поміняла, вікна, двері і так далі…
Ми вже розлучені 6 років, і тепер я щороку їжджу на море, ходжу на концерти, їжджу на різні екскурсії в інші міста. Я завела собі двох кішок-сфінксів. Я прекрасно ладнаю зі своїми дітьми. У мене зараз такий спокій в душі, я думаю, що настав найкомфортніший період в моєму житті і я нічого не хочу змінювати. Я не хочу більше заміж – я була там 33 роки…
Мені у вересні буде 61 рік. Історія ця – справжня, і я сподіваюся померти не завтра… (Надія).