Як раптом вона вимовила: “Я рада, що Бог зробив тебе моєю матусею”. Я не була готова до такого і перепитала: “Що?” На цей раз у неї вийшла більш незграбна фраза: “Я рада, що ти моя матуся від Бога”.

Мої очі наповнилися сльозами. Потім моя маленька почала молитися: “Боже, дякую тобі за те, що ти дав мені мою матусю. І спасибі тобі… (цього я не розібрала). Спасибі тобі за те, що вона готує мені сніданки і що ми будемо сьогодні готувати гарбузові бісквіти. Сподіваюся, вони у нас вийдуть”.

Потім вона відкрила очі і пішла малювати далі. “Хто навчив тебе всього цього?”, – запитала я, намагаючись перебороти грудку, що стала комом в горлі. Їй всього три роки, і я поняття не мала, що в її маленькому сердечку може бути стільки подяки. Зазвичай наша дочка ніколи не хотіла молитися вголос, навіть коли ми заохочували її. Дивно, що її маленьке сердечко може вміщати в себе більше любові, ніж я могла собі уявити, а її думки можуть охоплювати такі поняття, як Бог, любов і вдячність …

“Спасибі, Шейла, – сказала я, посміхнувшись. – Я дуже рада, що Бог послав мені таку донечку “. Я б обняла її, якби мої руки не були в білій фарбі, а між нами не було такої великої відстані. Я думала, що це кінець розмови, але дочка задала питання:”Тобі довелося довго чекати мене, мамо?” Я розповідала їй цю історію вже сотні раз, але вона хотіла почути її знову. Я підійшла до неї ближче: “Так, люба. Я просила Бога про дитинча знову і знову, але він довго не давав його мені. А потім, коли ми з татом дізналися, що ти у мене в животику, ми були такі щасливі! ”

“Ти знаєш, чому Бог так довго не давав тобі дитинку?” – запитала вона. “Ні, сонечко, я не знаю”, – здивовано відповіла я.

“А я знаю, чому: він у цей час робив мене”.

Я подивилася в її глибокі блакитні очі, які здавалися просто неземними; її кучеряве світле волосся пропускало крізь себе сонячні промінчики. У той момент мені здалося, що їй тисяча років.

“Він робив мене”, – цієї відповіді мені було досить. Звичайно! У ній було стільки сенсу! Дивлячись на неї, я зрозуміла, що ця дитина дуже довго спала у Бога на грудях, небеса не хотіли відпускати її.

Я пишу це для всіх, хто вже дуже довго молиться про появу дитини. Я пишу це для тих, хто вже втратив надію коли-небудь завести малюка. Не впадайте у відчай, не гнівайтесь на Бога. Він чує ваші молитви. Просто поки що він створює ваше дитя.

Я не знаю, як з’являться у вас діти: при пологах або при усиновленні. Нам не дано зрозуміти, як все влаштовано на небесах, але, можливо, Бог так довго не дає вам малюка, тому що він творить справжній витвір мистецтва. І одного разу, ваш малюк обов`язково скаже вам: “Бог просто робив мене дуже довго”.

Джерело:holovni-novyny