Вони не бояться перепитати. Мати безглуздий вигляд. Вони мають у що вдягнутися до літа. Восени теж. І це не проблема. У їхньому житті все менше прогалин.
Вже не страшно рухатися не по прямій – можна і по кривій. Знають, що краса – це всередині. Вони не бояться потонути. Бо давно живуть на глибині. Не соромляться плакати. Від горя і радості. Сміятися від цього теж вміють.
Їм вже пізно боятися сивини. Зморшок. Вони вже не перші. І тепер всі від посмішки. Їм вже пізно боятися, що подумають. Колеги. Свекруха. Люди.
Їм давним-давно плювати – помите чи брудне. Очищене. З глютеном або без. Вони їдять те, що хочуть. Їм вже не страшно робити це вночі. І зовсім не соромно. Вони знають, що курити і пити – не шкідливо. Шкідливо – не дихати. Не хотіти.
Їм байдуже. Прийшов він о 18:30 або о 21:00. Якщо він любить. І поспішає. Головне – він є. Вони вже не бояться бути самотніми. Вміють не бачити того, хто не помічає. Відходити від того, хто відштовхує. Їм є що сказати. Є про що мовчати.
Про що молитися. У них все від душі. Вони – чиєсь спасіння. Їм не страшно мати безглуздий лук. Бути огрядними чи худенькими. Вони давно перестали робити вигляд. І почали бути. Робити те, що люблять. Любити того, хто любить. Спати з тим, з ким не заснеш. Навіть якщо дуже хочеться
. Говорити прямо. Не накручувати. Кучері. Себе. Не вирівнювати завитки. Але спину тримати рівно. Дивитися крізь пальці на дурнів. Прислухатися до тиші.
Гіркий шоколад для них – солодкий. Вони вміють цінувати час. Ранок. День. Ніч. Вони не змушують дочку. Не наставляють сина. Вони зайняті справою. Своєю. Вони вміють бути з собою. Собою.
Вони вже не звинувачують батька. Люблять маму.
Вони не бояться померти. Тому що живуть.
Є жінки, яким уже пізно боятися.
Мені ще рано. Або страшно.