– Що Ви думаєте про планшети і комп’ютери? Чи шкідливі вони і який вплив чинять на розвиток?
Ю.Б.: Ви нікуди не подінетеся від планшетів і комп’ютерів, це середовище, в якому діти ростуть. Який вплив робить наявність планшета або те, що дитина з ним робить? Напевно, треба подивитися, що дитина з ним робить, і долучитися в спільний процес.
Краще за все ви можете допомогти дитині в розвитку, якщо будете робити щось разом з нею і, далі, згідно із законом зони найближчого розвитку, спочатку ви будете брати на себе більше, а потім поступово делегувати їй те, що вона може виконувати сама. В результаті дитина почне все робити самостійно згідно із законом інтеріоризації здібностей, навичок, ідей, смаків.
Але зараз виходить так, що деякі батьки, бабусі і дідусі не володіють технологіями. У комп’ютерних іграх діє закон будь-якого навчання – ти щось робиш, отримуєш результат, зворотний зв’язок, причому, в разі комп’ютерних і планшетних ігор можливість отримати результат – миттєва.
При хорошому контролі та грамотному розвитку комп’ютерна індустрія – це один із напрямів придбання дитиною знань і навиків. Сам по собі комп’ютер або планшет нічого не значать, важливо те, як його дитина використовує.
Мама з питанням: Багато батьків переживають, що їхні діти проводять більше часу за комп’ютером, ніж в спілкуванні з однолітками і, проводячи час у віртуальній реальності, позбавляються чогось іншого в житті, що з цим робити?
Ю.Б.: Почати жити у віртуальному просторі – небезпека, перед якою стоїть все людство. Діти іноді занурюються в цей світ більше, ніж в реальне життя, в подолання перешкод не ногами, руками, а за допомогою віртуальних фігурок, в спілкуванні не з живими людьми.
Це небезпечно, але я думаю, що батьки можуть знайти спосіб, щоб уникнути цього – обмежити перебування у віртуальній реальності. Вам же доводиться дитину обмежувати, щоб вона не їла весь день шоколад або не зникала по десять годин на вулиці, граючи в футбол. Тут йдеться про режим і дисципліну. Якщо є така проблема, то потрібно вживати заходів. Обмежувати – це значить не просто забороняти, а чимось замінювати. Підтримати дружбу з іншими дітьми, зайняти дитину чимось цікавим.
Але що виходить на ділі? Комп’ютерна гра конкурує з культурним запасом і навичками батьків, і батьки програють. Ну так, не програвайте! Розвивайтесь. Не комп’ютер винен. Комп’ютер не володіє емоціями, він викликає емоції у дитини. Але ви теж можете викликати емоції у дитини. Занурюйте дитину в розвиток, в гарну класичну музику, театр, музеї, мистецтво. Але знову ж, не перестарайтеся.
Моя дочка, коли у неї народилася дитина, і їй був місяць, брала художній альбом і розкривала його перед обличчям немовляти. «Ти що робиш?», – питаю, – «Смак розвиваю». Музику вмикати можна вже в цьому віці – слух вже працює, а очі ще не конвергують. У моїй хрестоматії для батьків є історія композитора Сергія Прокоф’єва, він пише, що буквально народився в музиці, тому що коли мама його чекала, вона багато грала на піаніно, а коли він народився, мама грала в сусідній кімнаті. Якщо дитина живе в окультуреному середовищі, вона його й вбирає.
Вбирання культури – це дуже цікаво, але до розуміння того, як саме дитина вбирає форми, фарби, звуки, емоційні відтінки, наука психологія ще не дійшла.
У комп’ютері дитина всього цього не знайде, тільки в живому спілкуванні. Завдяки людям, дитина може і хоче сприймати те, що їй говорять. Але якщо спілкування зводиться до крику або наказів, дитина закривається від усього, що їй транслюють. Канал спілкування з дитиною повинен бути дуже здоровим, і, що важливо, дбайливим.
– Чи потрібно виховувати дітей, або все-таки важливо навчитися вибудовувати діалог з дитиною? Як Ви ставитеся до слова «виховання»?
Ю.Б.: Часто під вихованням розуміють «прочуханку». Нав’язування своїх смаків, вимог, завдань, планів і мрій: «я її виховую такою, якою вона повинна бути, я знаю, що вона повинна знати, що вона повинна робити». Якщо виховання розуміти саме так, то я до цього ставлюся погано, і підібрала б інше слово: допомога в розвитку.
Карл Роджерс говорив, що дорослого по відношенню до дитини можна порівняти з садівником, який допомагає рослині. Функція садівника – забезпечити водою, направити на рослину світло, удобрити грунт. Тобто, створити умови для розвитку, але не тягнути за верхівку. Якщо ви будете тягти за верхівку і в яку вам потрібно сторону, ви її не виростите.
Діалог – дещо звужене поняття, я б сказала, взаєморозуміння, настрій на розуміння дитини. Так, важливо, коли дитина розуміє батьків, але батьки більше можуть зрозуміти про дитину. А що значить – зрозуміти дитину? Це, перш за все, знати її потреби та їх враховувати. Потреби змінюються і не тільки з віком, але і індивідуально, залежно від траєкторії, по якій дитина рухається. Тому в діалозі важливо почути дитину: чому вона не слухається, відмовляється, грубить. Якщо «почути» входить в діалог, я це приймаю. Грубі інтерпретації слова «виховання»: коли дитина не слухається – змусити, грубить – поправити, ображена – сказати: «нічого ображатися, сама винна», я відкидаю.
– Чи варто дитину часто хвалити? В який момент потрібно вмикати строгість? В якому обсязі, щоб дитина не замкнулася?
Ю.Б.: Знаєте, ми стаємо жертвами дуже загальних слів. Як вимірюється обсяг суворості – кілограмами чи літрами? Я все-таки вважаю за краще розглядати конкретні ситуації.
Якщо дитину хвалять, у неї складається враження, якщо вона не зробить добре, то її засудять. Будь-яка похвала має зворотну сторону: хвалити – значить оцінювати. Вам, може бути знайоме поняття «безоціночне ставлення до дитини». Що це означає? Мається на увазі безоціночне ставлення до дитини, а не до її дій.
Ви напевно чули, що варто критикувати/хвалити дії дитини, але не саму дитину. Не «ти поганий», «ти розумниця», а «мені подобається, як ти сказав, зробив». «Цей вчинок не дуже добрий, ти, звичайно, знаєш, що цей вчинок не дуже добрий, і наступного разу будеш намагатися зробити краще, адже так?», після критики добре додати позитиву.
Мама з питанням: а якщо не виходить так. Ось я іноді так роблю, як Ви говорите, а він все одно мені у відповідь «ні» і все, чому?
Ю.Б.: Вийдіть до мене, розкажіть, як це відбувається. Я люблю розмовляти конкретно.
Мама: Дитина погано вчинила, відібрала іграшку у сестри. Я їй кажу: ти ж розумієш, що…
Ю.Б.: Зачекайте. Скільки років дитині, скільки років сестрі?
Мама: Сину 4 роки, він відбирає іграшку у дворічної сестри. Сестра починає плакати, а він тікає з її іграшкою, і, видно, що він відібрав її навмисно. Я йому кажу: ти ж розумієш, що погано вчинив, давай не будемо в наступний раз так робити.
Ю.Б.: Не поспішайте. Ви робите помилку в перших же словах: ти ж розумієш, що погано вчинив. Це нотація, ви йому її читаєте. Нотації не ведуть до порозуміння. Треба дивитися, чому він її забрав, що за цим стоїть. За цим може стояти багато. І нестача уваги, (він відібрав іграшку, і мама звернула на нього увагу), і помста сестрі, бо їй уваги більше. У нього давня і затаєна образа. Значить, потрібно ліквідувати цю емоційну нестачу.
Намагайтеся уважно ставитися до того, щоб увага до першої дитини ніяк не змінилася з народженням другої ні за обсягом, ні за якістю. Звичайно, це важко. Я тягала свою другу дитину під пахвою, роблячи з першою все, що я робила з нею раніше. І ревнощів не виникло, старша дуже швидко стала допомагати мені і відчувати, що ми – одна команда. Не допускайте читання нотацій, зрозумійте дитину і ліквідуйте причину «злого задуму».
Ви не можете коректувати поведінку в гострих ситуаціях. Будете ви його карати, він не зміниться. Емоційні причини треба виявляти і намагатися їх нівелювати, але в спокійній обстановці.
Мама з питанням: Дитині 9 років, ситуація в школі: двоє дітей за партою, одна категорично не любить, коли беруть її речі, починає кричати і моя дитина це знає, але обов’язково щось візьме у неї. Я з нею починаю говорити, вона дивиться в очі і не може пояснити, чому вона так робить.
Ю.Б.: Ну так, це концерт! Чому вона вам щось повинна пояснювати, ви їй поясніть.
Мама: Я йому пояснюю! Я кажу: «Саша, ти ж розумієш…»
Ю.Б.: Такі фрази – це батьківські рефлекси, які з’явилися з культури, з розуміння виховання як нав’язування наших норм, вимог до дитини без вибудовування з нею діалогу. Тому спочатку – прийняття дитини й активне слухання. Чому метод активного слухання завоював популярність?
Тому що коли батьки починають намагатися активно слухати, і такі рефлекси починають дуже швидко у них вискакувати, потім дивуються самі діти, вони моментально відчувають, що їм краще живеться, і самі починають себе інакше вести, уважніше ставитися до батьків.
Пам’ятайте, як ви звернетеся до дитини, так і дитина буде звертатися до вас по закону наслідування. При директивному вихованні не дуже просто враховувати всі потреби дитини. Те ж саме з чоловіками і дружинами. Думаєте, можна змусити щось робити чоловіка або дружину? Ні. Що починається у дітей? Обман батьків. Все як у дорослих.
– Чи потрібно поспішати завантажувати дитину гуртками, застосовувати різні методики розвитку?
Ю.Б.: Дитина потребує вільного часу. Дайте дитині 2-3 вільних години в день. Діти дуже добре грають самі з собою. У хрестоматії для батьків є історія з дитинства Агати Крісті. Вона росла в заможній родині, але мати забороняла няні вчити читати маленьку Крісті, бо не хотіла, щоб Агата почала читати книги, які їй не не підходять за віком.
Коли Агаті Крісті виповнилося шість років, няня прийшла до мами і сказала: «Мадам, я змушена Вас засмутити: Агата навчилася читати». Крісті розповідала в своїх мемуарах, як в дитинстві вона грала в уявних кошенят. Вона розігрувала сюжети з кошенятами, придумувала історії, наділяла їх характерами, а няня сиділа поруч і в’язала панчоху.
Таких фантазій, які розігруються у дітей, у дорослих вже немає. Раціональний розум вбиває творчі сили, здібності і можливості. Звичайно, логіка і раціональні зерна повинні бути, в той же час дитина – істота особлива. Напевно, ви помічали, що діти іноді «впадають в прострацію», стан природного трансу. У цьому стані вони переробляють інформацію особливо інтенсивно. Дитина може дивитися на комашку, на листочок, на сонячного зайчика, а вчителька їй кричить: «Іванов, знову ворон ловиш». Але в цей час у Іванова йде важливий розумовий процес, він, може бути, майбутній Андерсен.
Дитині потрібен вибір, як говорила Марія Монтессорі: «середовище дитини повинно бути збагаченим». Сірі стіни і знерухомлена дитина – це не те, що потрібно для розвитку.
– Як Ви ставитеся до методики Монтессорі?
Ю.Б.: Я не знаю, що з її методиками тепер роблять. Вона була глибоким психологом, філософом, лікарем і дуже тонким спостерігачем. Вона не називала вихователів вихователями, вона їх називала наставницями. Вона казала: «не втручайтеся в те, що робить дитина».
Монтессорі описує у своїй книзі випадок, коли малюк, щоб побачити риб в акваріумі за головами вищих людей, починає тягнути табуретку, щоб на неї встати.
Але тут «наставниця» вихоплює у нього табуретку, піднімає його над усіма, щоб він побачив риб, і Монтессорі описує, як в його очах осяяння, торжество від того, що він сам знайшов рішення, гасне, стає покірним і нудним. Вихователька вихопила у нього з рук перші та важливі паростки самостійності.
Часто буває, що під час ігор деякі мами просять своїх дітей все прибирати на місце або вимагають оцінки дій дитини від педагога. Мамі потрібно, щоб якийсь фахівець склав думку про дитину? Її дитину.
Для мами повинні бути неважливими похвала або оцінка педагога, а важливим повинно бути те, що її дитина природним чином старається, помиляється, шукає, знаходить, для неї повинен бути важливий процес, в якому перебуває дитина – не лізьте в нього, цей процес святий.
– Мама з питанням: дочка подруги вітається не з усіма людьми. Що робити – змушувати з усіма вітатися чи надати свободу?
Ю.Б.: Чи потрібно насильно змушувати? Я б сказала ні. Треба з дитиною поговорити і її вислухати. Подруга з донькою не поговорила, вона вам скаржиться на дочку. Діалогу між мамою і дочкою не було, були нотації. Коли ви розмовляєте з дитиною – мовчіть. Будьте готові тримати паузу.
Коли ви слухаєте дитину – уникайте питань. Мовчіть і намагайтеся потрапити в тон дитини.