Літо настало, і я вже смакую всі ті чудові заняття, які ми проведемо з дитиною. Ми підемо в зоопарк і на пляж, а ще я дуже хочу побачити її обличчя в той момент, коли вона вперше побачить світлячка.

Я хочу мати можливість насолоджуватися теплими літніми ночами разом, тому збираюся вкласти сина пізніше (всього кілька разів!), Щоб ми могли разом поїсти морозива, посміятися і пограти під місяцем.

Нещодавно подруга сказала мені щось, що змусило мене замислитися. «Подумати тільки, ми проведемо літо разом з дітьми всього 18 разів!». У мене перехопило подих. Моєму синові два роки, так що у нас залишилося всього 17 спільних літ, включаючи цьогорічне.

Сімнадцять шансів побути сім’єю. Поїхати разом у відпустку. Заритися пальцями в пісок і побризкатися водою на пляжі.

Сімнадцять років, щоб насолодитися недільними сонними ранками. Дрімати на дивані, в розморений серпневий полудень, або бігати під поливалками, рятуючись від спеки.

Сімнадцять років дитинства, час, який відпущений нам під одним дахом. Час, коли ростуть не тільки діти, але і ми самі, і коли ми разом створюємо спогади, які будуть живити нас все життя. Сімнадцять років на вивчення навколишнього світу. На пригоди і відкриття нових місць, навіть якщо вони знаходяться в нашому власному місті.

Сімнадцять років на виїзди на природу, на ароматний шашлик, нарізаний шматочками солодкий кавун і дбайливо приготовані мамою бутерброди.

Сімнадцять років, коли дитина ще тільки твоя. Перш ніж вона стане дорослою і піде своєю дорогою, шукаючи і, сподіваюся, знаходячи «своїх» людей – найкращих друзів, які стануть для неї другою сім’єю.

Сімнадцять років для поїздок на машині, польотів на літаку, на те, щоб побути туристами і обов’язково загубитися де-небудь в новому місці. Сімнадцять років для атракціонів, лимонаду і цукрової вати.

Сімнадцять років для посиденьок біля вогнища, комариних укусів, пікніків у парку і походів в ліс.

Сімнадцять років – перш ніж вона виросте, покине будинок і піде своєю дорогою. Коли вона буде проводити все літо далеко, з друзями або коханою людиною, а додому посилати листівки, щоб тримати нас в курсі про свої пригоди.

Я не хочу оплакувати те, що я навіть ще не втратила, але розумію, який швидкоплинний цей час. І так як я не можу натиснути на паузу і продовжити його хоча б на трохи, я постараюся пережити кожен наш спільний момент сповна.

Тому що не встигнеш оком моргнути, як два рочки перетворяться в десять, а десять – п’ятнадцять, і я почую: «Я подзвоню тобі, мам, обіцяю».

Так що поки у нас є наш час, ми будемо сміятися і співати, і іноді затримуватися допізна, і влаштовувати посиденьки біля багаття на задньому дворі. Ми сховаємо телефони і будемо гуляти цілими днями. Тому що у нас ще 17 спільних літ попереду. І це дуже багато.

Джерело:ТУТКА