Один Великий Учитель ще два тисячоліття тому запропонував нам вирішення: пробачати. Ніщо, окрім вибачення, не в змозі очистити рани від емоційної отрути.
Пробачення необхідне для нашого власного душевного зцілення. Ми пробачаємо, тому що співчуваємо собі. Пробачення – це прояв любові до себе.
Потрібно пробачити всім, хто заподіяв нам біль, навіть якщо здається, що скоєне ними пробачити неможливо. Вибачте їм не тому, що вони заслуговують прощення, але тому, що не хочете більше страждати і терпіти цей біль щоразу, коли згадуєте, як з вами вчинили. І не важливо, чим саме вас образили – пробачте їм, адже вам не хочеться мучитися і далі.
Візьмемо, наприклад, розлучену жінку. Уявіть, що вона була заміжньою десять років, а потім посварилася з чоловіком через його певний жахливий вчинок. Вона розлучилася і щиро ненавидить колишнього чоловіка. Навіть згадка про його ім’я викликає у неї спазми в животі і нудоту. Емоційна отрута настільки сильна, що вона вже не може це терпіти. Їй потрібна допомога і вона йде до психотерапевта. Вона каже: «Мені болісно. Все в мені кипить гнівом, ревнощами, обуренням. Таке не пробачають! Я ненавиджу цю людину!»
Психотерапевт відповідає: «Вам потрібно вихлюпнути емоції, виговоритися, випустити свій гнів. Дайте волю своєму роздратуванню: візьміть подушку і кусайте її, бийте! Нехай лють вийде назовні!» Вона йде і падає в істерику, влаштовує свідомий вибух емоцій. Стає легше. Жінка дає психотерапевту тисячі гривень зі словами: «Спасибі, лікарю! Мені набагато краще!» На обличчі в неї вперше за довгий час з’являється широка посмішка.
І ось виходить вона з кабінету – і вгадайте, хто проїжджає повз неї по вулиці? Побачивши колишнього чоловіка, її лють розгорається ще дужче…
Вибух емоцій в цьому випадку може принести лише тимчасове полегшення. Так, він допомагає позбутися від частки отрути, на якийсь час людині стає краще, але саму рану цей прийом НЕ зцілює.
Як дізнатися, чи ти пробачив людину по-справжньому? Зустріч з нею вже не пробуджує колишні почуття. Ім’я цієї людини більше не викликає бурхливої емоційної реакції. Інакше кажучи, дотик до рани вже не завдає болю – це і означає, що ти пробачив по-справжньому. Звичайно, шрам залишиться; на емоційному тілі, як і на шкірі, залишаються сліди. Те, що сталося, залишається в пам’яті, ти пам’ятаєш про все, що переживав, але ж коли рана загоїлася, вона вже не болить.
Можливо, ви зараз подумаєте: «Пробач іншим: легко сказати! Я був би і радий, та не вдається». У нас є сотні причин і виправдань, тому що ми не здатні пробачити. Але це не правда. Правда полягає в тому, що ті, хто не вміє пробачати, звикли не пробачати. Вони опанували тільки майстерність непробачення.
Були часи, коли у нас, дітей, пробачення було в крові. Перш ніж заразитися душевною недугою не-вибачення, ми пробачали без будь-яких зусиль, це відбувалося саме по собі. Зазвичай, ми пробачали практично відразу. Подивіться на дітей, які граються разом: ось вони посварилися, навіть побилися і одна зі сльозами на очах біжить до мами: «Мамочко, вона мене вдарила!» Дві матусі вступають в розмову, що швидко перетікає в гучну сцену, а діти вже через п’ять хвилин граються разом, ніби нічого і не трапилось. А що їх матусі? Вони зненавиділи одна одну до кінця життя!
Річ навіть не в тому, що потрібно вчитися пробачати – ми володіємо вродженою здатністю робити це. Але що відбувається? Нас навчають абсолютно протилежного і ми невпинно вправляємося в непробаченні. Звичайно, з часом ми просто відвикаємо пробачати. Якої б образи не завдала нам людина – не пробачимо нізащо, назавжди викреслимо її зі свого життя. Починається війна самолюбства. Чому? Тому що коли ми не пробачаємо, зміцнюється наше почуття власної важливості. Наша думка звучить мовби більш вагомо, якщо ми заявляємо: «Як би там не було, а я їй ніколи не пробачу! Таке не пробачають!»
Але справжня проблема – в гордині. Гордість, самолюбство змушують нас підливати пального у вогонь нанесеної образи, постійно нагадувати собі, що пробачити це неможливо! Але давайте подумаємо, хто при цьому страждає, у кого накопичується все більше емоційної отрути? Ми мучимо себе тим, що зробили інші, хоча самі не зробили нічого поганого.
Більше того, ми звикаємо страждати лише для того, щоб покарати кривдника. Ми поводимося, як маленькі діти, які падають в істерики, хоча насправді просто хочуть привернути до себе увагу. Ми завдаємо болю собі ж, заявляючи: «Дивись, що я витворяв! А все через тебе!» Жарти жартами, але саме так все і відбувається. У багатьох випадках ми навіть не розуміємо, чому так роздратовано реагуємо на батьків, друзів, партнера життя. Ми засмучені, але якщо інша людина просить пробачити їй, ми одразу починаємо плакати і повторюємо: «О ні, це ти мені пробач».
Знайдіть в собі дитину, яка в істериці б’ється у куточку. Пробачте собі вашу гордість, зарозумілість і відпустіть їх! Забудьте про почуття власної важливості і просто попросіть вибачення всіх інших і ви самі побачите, які чудові зміни настануть у вашому житті.
Спочатку складіть перелік всіх тих, у кого, на вашу думку, потрібно попросити вибачення, а потім вибачтеся перед кожним. Якщо у вас немає часу побачитися з кимось або можливості зателефонувати, просіть у них вибачення в молитвах. Потім складіть перелік тих, хто ображав вас – тих, кому вам потрібно пробачити. Почніть зі своїх батьків, братів і сестер, дітей та чоловіка, друзів, коханих, кота і собаки, уряду і Бога.
Вибачте їм усім, зрозумійте: що б вони не зробили, ви тут ні при чому. Пам’ятайте, кожному сниться його власний Сон. Слова і вчинки, які заподіяли вам біль, були тільки реакцією тієї людини на весь непотріб, що знаходився у її власному розумі. Вона бачить сон про пекло, ви в його сновидінні – герой другого плану. Ви не винні в тому, що вона зробила. І коли з’явиться таке усвідомлення, коли ви перестанете приймати все це щодо себе, співчуття і розуміння неодмінно допоможуть вам пробачити кожному.
Почніть з пробачення, з практичного вміння пробачати. Спочатку буде важко, але потім це увійде в звичку. Єдиний спосіб повернути собі здатність пробачати – робити це на практиці. Вправи, практика – і так доти, поки не зможеш пробачити самому собі. Рано чи пізно розумієш, що потрібно пробачити самому собі за всі рани і всю отруту, за всі страждання, які ти заподіяв собі, створивши саме такий сон. І коли пробачаєш собі, настає внутрішня гармонія, зміцнюється любов до себе. Це і є вище пробачення – коли нарешті пробачаєш собі самому.
Створіть акт сили і вибачте собі за все, що зробили протягом всього свого життя. А якщо ви вірите в реінкарнацію, вибачте собі і за все те, що, на вашу думку, ви зробили в минулих життях. Переконання про добро і зло викликають у нас сором за те, що ми вважаємо поганим. Ми визнаємо себе винними, ми впевнені, що заслуговуємо покарання – і караємо самих себе. Ми переконані, що скоєне нами настільки нечисте, що вимагає очищення. А якщо щиро віриш, то – «Хай буде воля Твоя» – це стає абсолютно реальним. У цьому сенсі ми творимо свою карму і зобов’язані розплачуватися за те, що створили своїм віруванням.
Це ще раз показує, наскільки ми могутні. Однак, позбутися старої карми просто: досить відкинути це переконання, відмовитися вірити в нього – і карми вже немає. Не потрібно страждати, не потрібно ні за що розплачуватися: справа закінчена. Якщо зможеш пробачити собі, карма просто зникає. З цього моменту життя ніби починається заново. І воно стає легким, оскільки пробачення – єдиний спосіб очистити емоційні рани, єдиний шлях до їх зцілення.