Прочитала смс-ку в його телефоні: «Солодкий мій, тебе чекати сьогодні?»

І він їхав і говорив, що справи, бізнес, всякі відмовки і приїжджав вранці. Щоб врятувати свій шлюб, я не показувала навіть виду, що знаю про неї, прала йому, готувала по п’ять різних страв на день, вдома чистота, все випрачувале, накрохмалене.

А поскаржитися нікому і поплакатися, я сама з дитбудинку.

Коли я була в пoлогoвому будинку, він привів її в наш будинок, сусідка зайшла ввечері, він, не соромлячись, відкрив їй двері, коханка виходить з ванни в моєму яскравому халаті. Ну це все дрібниці. Донечка народилася неспокійна, плакала постійно ночами, він посилаючись на те, що не може виспатися (у нас була однокімнатна квартира) їхав нібито до друга або до брата ночувати.

Я все терпіла як могла, тому що дуже хотіла, щоб у дитини був батько, всіляко намагалася зберегти наш шлюб. Він часто почав ображати мене, що я страшна, тупа, товста (я погладшала після пoлoгів на 11 кг), що дружини його друзів завжди добре виглядають, добре завжди одягнені, а я селючка з дитбудинку.

Він почав піднімати постійно на мене руку: не так приготувала, не так щось поклала, то дитина кричить, йди заткни її. Став виганяти з дому, а мені нікуди йти, я плачу і на колінах благаю його не виганяти нас на вулицю.

Я була в декреті, отримувала копійки, молоко у мене відразу пропало, гроші він перестав давати навіть на продукти.

Сам вдома не їв, тільки ночував іноді, мився, переодягався і знову їхав. Часто став бити, просто так, ні за що, за те що поламала йому життя, що живу в його квартирі, що наpoдила йому я, а не вона.

Це тривало шість місяців. І ось в один «прекрасний» день він з’являється на порозі нашого дому з нею, з коханкою Мариною, і каже, що у мене є лише півгодини, щоб зібрати свої речі і піти (квартира тільки була його).

Я плакала і благала його нас не виганяти, я стояла на колінах і говорила, що нам нікуди піти, на що отримала тільки стусан у живіт. Він кричав: «Подивися на себе, товста твapь, подивися на Марину (Марина красива струнка, в дорогому одязі і з зачіскою), як Я можу жити з тобою».

Ось так зимовим морозним вечором, я вийшла з тієї квартири з шестимісячною дитиною на руках на вулицю. Я добре запам’ятала той день. На вулиці темно, восьма година вечора, йшов легкий сніжок, світили ліхтарі.

Я стою в осінній курку, в осінніх чобітках, в одній руці невелика сумка з речами, в інший моя маленька, у мене навіть не було дитячої коляски.

Мобільник мені він забрав, тому що це він його купив. Куди йти? Грошей в кишені було тільки 30 гривень. Я йшла в нікуди, я вже не плакала, мені не було чим просто плакати і я не могла ні говорити, ні плакати. Йти мені було нікуди, подруг мій «чоловік» всіх віднадив від мене, були тільки друзі сім’ї, його друзі.

До декрету я працювала в лікарні медсестрою, я поїхала туди. Там слізно попросила нашого чергового лікаря пустити мене переночувати в лікарні. Мені дозволили, але лише на одну ніч.

Вранці я пішла в ломбард і заклала золоті сережки і ланцюжок, оцінили в 8 тисяч. Я зняла в цей же день у бабусі кімнатку в дерев’яному будинку, за 3,5 тисячі на місяць.

У мене не було постільної білизни, рушників, взагалі нічого. Дарині Сергіївні, господині будинку, було тоді 64 роки, вона сильно хворіла, ледве ходила. Вислухавши мою історію, вона сказала, що допоможе мені з моєю дитиною, посидить, що мені треба шукати роботу, своїх дітей у неї не було, син помep.

Роботу знайти було складно, вищої освіти у мене немає, я не довчилася один рік. І тут знову удар, «чоловік» під’їхав до мене на вулиці і сказав, що платити кредит за машину він більше не буде. (Кредит оформлений на мене, а машина у «чоловіка»). Пригрозив, що якщо подам на аліменти, то позбавить мене батьківських прав, тому що житла у мене немає і доходу постійного теж.

Я влаштувалася прибиральницею в один рибний цех, за 2,5 тис., Ввечері посудомийкою в кафе за 2 тис., пішки за 8 км. Але на кредит грошей не вистачало, треба платити 9800 щомісяця два роки, та ще й за кімнату платити. Ночами я в’язала шкарпетки і рукавиці і продавала їх на ринку, в мороз стояла в тоненькій болонєвій куртці і осінніх чоботах.

Вечорами ходила на ринок на підробіток перебирати гнилі овочі та фрукти, на морозі, обмерзлими руками, ті, що негідні, обрізала і приносила додому, доньці.

Пішла працювати двірником з 5 ранку до 7. Я дивилася на жінок проїжджаючих в дорогих і розкішних машинах, вони були всі красиві, доглянуті, і чомусь тоді я думала про них, ось їм пощастило, у них є зимовий одяг, і їм тепло, і вони не голодні. Величезне спасибі Дарині Сергіївні, за те, що вона сиділа з моєю донькою.

Я приходила додому о першій годині ночі, прала дитячі речі, лягала спати о другій, щоб о 4.30 встати на роботу.

Я не досипала, не доїдала, часто хворіла і стабільно непритомніла. У мене сильно впав зір, я схудла на 19 кг. Руки тремтіли, я була синього кольору. Грошей катастрофічно не вистачало. Я 2 роки не купувала собі речі, я стала схожою на жебрачку.

У мене не було сил, але я не здавалася, крізь зуби працювала, тому я не хотіла щоб мою дитину забрали в дитбудинок, сама звідти і знаю що це таке. Я прибирала квартири, мила під’їзди, в загальному заробляла, як могла. Я прожила так 4 роки.

Я не стану описувати детально весь той жaх, через який мені довелося пройти. Пройшовши через приниження, біль, сльози, голод, кредит за машину, на якій роз’їжджав мій колишній, я весь погасила сама, своїми руками, своїм здоров’ям, своїми сльозами. І життя стрімко почалj змінюватися.

Господь послав мені жінку – господиню елітної квартири, яку я прибирала, вона пожаліла мене, запропонувала працювати в неї секретарем, зарплата 20 тисяч, я була на дев’ятому небі від щастя.

Вона дала мені аванс на одяг, допомогла влаштувати дитину в садок. Все відразу почало налагоджуватися. Я пішла на комп’ютерні курси, закінчила інститут на юриста.

Ще через 1,5 року мене підвищили, я стала менеджером, потім комерційним директором в одній великій фірмі, з великою зарплатою, оформила іпотеку на 3-ну квартиру, купила машину, зробила шикарний ремонт в будинку, недавно їздили відпочивати з донькою в Італію, Венецію.

Дочка у мене ходить в приватну школу і ні в чому не має потреби. Дарину Сергіївну вона називає тепер бабусею, ми їй допомагаємо і їздимо в гості. За мною доглядає чоловік, дуже хороший, директор будівельної фірми.

І ось вона доля! Я купую по оголошенню заміський будиночок – дачу з лазнею і будинком. Господиня сказала по телефону, що вона терміново продає дачу, тому що великі борги, якісь проблеми і їй терміново потрібні гроші. Ми під’їжджаємо до дачі, я, подруга і дочка. Виходять продавці будинку, думаєте хто?!

Мій колишній співмешканець і його коханка! Я в шoці, вони звичайно теж.

Я дивлюся на них і перед очима пролетіли всі ці роки, той самий зимовий вечір, коли падає легкий сніжок і горять ліхтарі, я з конвертиком шестимісячним і 30 гривнями в кишені.

Я стою біля дорогої машини, в дорогій шубі, вартістю як ця дача цілком, красива вся, струнка і доглянута, він лисий, пузатий, бридкий, той, який мене бив в живіт, коли я благала не виганяти нас, і вона – розтовстіла молодичка в 100 кілограм.

Так ми стояли хвилин п’ять мовчки. Знаєте, що я зробила? Я підійшла до нього і плюнула йому в обличчя, з усієї дурі, з усієї сили. Він навіть не поворухнувся.

PS Ніколи не впадайте у відчай, ніколи, ви чуєте мене? Ніколи! Життя зміниться і все у вас буде! Вчіться, працюйте, прагніть до кращого! Згадуючи, через що мені довелося пройти і що тепер зі мною стало, я повторюю: ніколи не здавайтеся і не давайте себе принижувати!

Пише - ukrainians.today