Іноді людина це розуміє, але вона уже доклала дуже багато зусиль, витратила так багато часу, снасті купила дорогі, пісок поливала – що вона немов «прилипла» до ситуації. Іноді варто відступити. І боятися піти – ситуація невдачі стала звичною. Щоранку треба збиратися на погану роботу, до озера, де немає риби.
Дзвонити і писати тому, кому ми не потрібні – і нам ясно це дали зрозуміти. Натискати на газ машини, у якій давно акумулятор сів – раптом поїде! Не поїде. Треба або звертатися за допомогою, за буксируванням; або зовсім змотати вудочки і піти шукати іншу водойму. Ну й іншої людини. Запас часу обмежений; життя не вічне. І можна, напевно, шляхом неймовірних зусиль домогтися бажаного, присвятивши цьому життя – виростити квіти жалюгідні на піску або машину руками виштовхати.
Або, як літературний герой, домогтися розташування красуні Наїни. Яка до того моменту перетворилася в страховисько … Та й самому можна перетворитися в нервового невдаху. Заради чого? Іноді треба піти і пошукати інші шляхи, інші дороги, озера і землі. Й інших людей – їх кілька мільярдів. І комусь ми точно будемо потрібні!