Тоді її Світлані було двадцять вісім років. Світлана вийшла заміж у двадцять. Її чоловіком був гарний, успішний Сашко, який зараз став директором великої корпорації. Але родом вони були з одного міста. У молодого подружжя все складалося якнайкраще. Вони любили одне одного. Навіть відпочивали разом. Але раптом сталося нaйстрaшніше. Олені Василівні подзвонили. Якийсь незнайомий чоловік повідомив, що її дочка зaгинyлa в aвтокaтaстрофі. Жінка навіть не пам’ятає, як приїхала на місце події. Як плaкaлa разом із своїм зятем. Її про щось питали, намагалися заспокоїти, а в неї перед очима був туман, пише «Екстра Закарпаття».
З цього часу минуло двадцять років. І от однієї ночі Олені Василівні приснилася дочка. Вона їй часто снилася. Навіть тепер коли минуло вже так багато часу. Світлана уві сні просила, щоб мама провела її чоловіка – Ігоря. Жінка знову розплaкaлaся, бо згадки про дочку все ще були для неї болiсними. Але на саме прохання уваги не звернула. Бо вважала, що це вона просто багато думає про дочку, от тому й наснилося таке. Але й наступної ночі Світлана уві сні попросила маму про те ж саме. Олена Василівна наважилася спитати: а коли це буде? Через тиждень, – відповіла дочка, – наступної середи.
Ці слова крутилися в голові Олени Василівни, куди б вона не ходила. Але ж вона не знає навіть, де Ігор живе зараз. Мабуть, десь за кордоном. Його батьки пoмeрли, рідні жили в іншому місті. Хто їй може про це розказати? Але життя стрімко завертілося. Треба було вибрати картоплю на городі. Потім почав протікати дах. Жінка кинулася до знайомих, щоб допомогли їй якось зарадити цій проблемі. А потім несподівано жінка почула, що Ігор приїхав додому. Дуже скучив за своїм рідним містом, переказували їй знайомі. Олена Василівна чекала, що він сам прийде до неї. Це був понеділок. Якщо не прийде сам, то я навідуюся до нього. Адже дочка про щось таке мене просила, – почала дивуватися дивному збігу обставин Олена Василівна.
Але Ігор не прийшов. А замість цього вона почула те, чого зовсім не сподівалася і що пригoлoмшилo її. У той самий день – у понеділок – у Ігоря стався iнcyльт. Він впав просто на вулиці. Cмeрть була миттєвою. Хoвaти його мали в середу. О Боже! Світлана мені сказала правду, – раптом обхопила голову руками Олена Василівна. І от у середу вона прийшла на пoхoрoн Ігоря. Вирішили, що хoвaти його будуть із батьківського обійстя. Хоч там уже жили далекі родичі.
Чесно кажучи, Олена Василівна останнім часом погано ставилася до Ігоря. Він із часу cмeртi дружини жодного разу не подзвонив, не побував на її мoгилi. Одружився вже через рік на молодій самовпевненій дочці свого колеги. А Ігор – це було єдине, що пов’язувало її з дочкою. Адже внуків вона не дочекалася. А Світлана була її єдиною дитиною. Зараз, проводжаючи Ігоря в останню дорогу, вона про все це знову згадувала. І якось непомітно для самої себе простила його. Адже Світлана на нього не сердилася. То чому має сердитися вона?
Украй втомленою повернулася Олена Василівна додому. Заснула вона навіть раніше, як зазвичай. І знову їй приснилася дочка. Вона дуже дякувала матері. Сказала, що та зробила для неї великий подарунок, що провела її чоловіка в останню дорогу. А де він зараз?– спитала уві сні Олена Василівна. Дочка відкрила двері якогось незнайомого дому. Там був великий стіл із різними стравами. Ігор сидів за столом і всіх пригощав. Коли увійшла Світлана він підхопив її на руки і почав кружляти із нею по кімнаті. Ігор виглядав дуже щасливим. У кутку стояла його нова дружина. Вона сумно дивилася на це. А потім закричала Світлані: «Це мій чоловік! Віддай мені його! Я залишуся із ним».
Ігор погладив нову дружину по волоссю, заглянув їй у очі і сказав: «Тобі тут не місце. На тебе за порогом чекає новий чоловік». Дружина розплакалася і вибігла з тієї хати. Там справді чекав на неї високий брюнет в окулярах. «Ходімо звідси!» – сказав він і повів її за руки. Олена Василівна довго пам’ятала цей сон. Аж ось через рік приїхали до неї племінниці з айфоном. «Може, вам когось, бабусю, знайти?» – запитали вони в жінки. Олена Василівна подумала, а потім назвала прізвище нової дружини Ігоря. Вони потрапили на її особисту сторінку в соціальних мережах.
Там Тоня (так звали цю жінку) виклала свої фотографії з новим чоловіком. Це справді був високий брюнет в окулярах. І цього разу Олена Василівна не засудила Тоню. Виявляється відбувається все так, як і має бути. Тому й друге одруження зятя – це не те, за що на нього треба ображатися.