Зустрічалися ми пів року, гуляли за ручку в парку, ходили в кафе, а потім я зрозумів, що без неї не уявляю свого життя, тому освідчився. Але після весілля мене чекало велике розчарування.

Ще на берегу ми вирішили домовитися про наш сімейний побут. Вона запевнила, що хоче робити кар’єру, такі ж амбіції були в мене. Тому ми вирішили, що домашні обов’язки будемо ділити порівну. Правда, життя внесло свої корективи. Її прагнення стати успішною завершилося тим, що вона обрала роботу на пів ставки й всі зароблені кошти витрачала на власні забаганки, а я повинен був гарувати з ранку до ночі.

Раніше вона приходила з роботи і не особливо щось робила по дому! Навіть речі в шафу не вішала. А на наших кріслах цілі гори одягу, які вона чомусь не встигає попрасувати! А дорікала вона мені тим, що теж працює! Але що мені з тієї її роботи, я повинен заробляти гроші на двох та ще й сорочки собі прасувати? 

Але останньою краплею став мій вчорашній “візит” в холодильник, де я побачив суп, запахом якого можна винищувати комах, щурів і людей.

Я все це ще терпів до появи дитини, але після народження сина все просто перетворилося в кошмар. У мене таке враження, що я не маю дружини. Вона сидить вдома з 7-місячною дитиною і говорить мені, що нічого не встигає. І ще сварки мені затіває з претензіями.

А хто зрозуміє мене? Я на роботі теж не відпочиваю, працюю в офісі, а потім вдома ще віддалено, щоб забезпечити сім’ю всім необхідним. Вона не розуміє, що якщо я ще буду приходити додому і вечерю робити, то наш холодильник просто буде пустим!

Як можна не встигати?!

Йому всього 7 місяців, він спить більшу частину дня. Якщо вона нічого не встигає зараз, то що буде, якщо у нас з’явиться друга дитина. Я теж не можу розриватися між роботою і сім’ю: або живемо економно і я буду їй допомагати, а якщо хоче грошей, то нехай трохи сама попрацює вдома. Нічого страшного тут не бачу.

Не хочу здатися ненормальним, я дуже люблю свого сина, але якщо так піде і далі, боюся я не зможу це терпіти.

Що ви думаєте з цього приводу?