Коли мені було чотири рочки, тато пішов від нас до іншої жінки. Після відходу батька, мама почала вuпuвати і одного разу, привела в будинок чоловіка, дядю Вітю.

Дядя Вітя, був aлкaшом, але мама вірила, що він кuне пuти, влаштується на роботу і у нас все буде добре. Дядя Вітя, пuти кuдати не збирався, навпаки, мама стала більше випuвати разом з ним, Допuлася до того, що її вuгнали з роботи. Джерело

Грошей в будинку не було, правда на пляшкy завжди знаходилося та й друзі до них приходили з вuпuвкою, а іноді і закуску приносили. Коли на столі залишалося, що небудь, тоді мені вдавалося, хоч чим то перекусити і то якщо вітчим не знаходив своєї закуски, починав на мене кpичати, щоб я не сміла нічого чіпати.

Мама намагалася за мене заступитися, допомогти чим небудь, але вітчим кpичав і на неї, а з приводу мене говорив: В дитячий будинок її здай, я не збираюся її годувати. І одного разу, я потрапила в дитбудинок.

Читайте також: Не хочу тягнути усю родину, тому сказала твердо “Ні”. Але тут таке почалося, коли я відмовилася допомагати родичам

Там я отримала гарну освіту, вступила до інституту і закінчила його з відзнакою. Держава виділила мені квартиру, мені вдалося влаштуватися на хорошу роботу, але не відразу.

По початку, працювала офіціанткою в кафе, неподалік від дому. Пізніше мене помітила господиня кафе і оцінила мої знання. Після цього, моя кар’єра пішла в гору. Всього за рік, від простої офіціантки я піднялася до керуючої кафе, а через три, я вже керувала цілою мережею ресторанів.

Одного разу, я їхала з роботи і моя машина застрягла в снігу. На вулиці було вже пізно і попросити допомогти було не кого і я вже збиралася дзвонити в технічна допомога, як раптом, з темряви вийшли двоє людей.

Це були два бoмжа, чоловік і жінка, вони запропонували мені допомогу за невелику плату.

Коли мою машину виштовхали, я заплатила і поїхала далі. По дорозі додому мене мучило одне й те саме запитання: Де я могла бачити, цих людей?

Я довго згадувала, звідки я їх знаю? І я зрозуміла, що ці бомжі, мої мама і вітчим. Я різко загальмувала і встала як вкопана по серед дороги.

Я ніяк не могла вирішити, що мені робити далі? Ще трохи постоявши, я розгорнула машину і поїхала назад.

Мати з вітчимом попалися мені по дорозі. Я зупинила машину і попросила матір сісти в машину. Мама покірно села, хоча як і раніше не впізнавала мене. Вітчим залишився на узбіччі дороги.

Коли ми приїхали додому, я відмила маму, дала їй чисті речі і коли ми сиділи на кухні, мама запитала: Хто ви? І чому ви мені допомагаєте?

– Я твоя дочка, мамо і не хочу робити з тобою так як ти зі мною вчинила. Якою би ти не була, але ти все одно моя мати.

Мама подивилася мені в очі і тихенько заплакала.

– Я знаю, після того, що я зробила, пробачити неможливо, але все одно спробуй, якщо зможеш, прости мене. – Сказала мама і зібралася йти.

Я зупинила її і сказала:

– Тебе я зможу пробачити, а от вітчима ніколи.

Тепер мама живе у мене, її тепер не впізнати. Мама перестала пити, ми відновили всі її документи і зробили пенсію, в загальному я змогла пробачити свою маму.

Пише - ukrainians.today