Тому що її дочка Марина приїхала не зовсім в гості. Марина вийшла заміж в інше місто. Від батьків у 300-а кілометрів. Вона там в інституті вчилася, потім на роботу влаштувалася, житло знімала. Потім познайомилася з Григорієм. -Хороший хлопець, – хвалилася тоді Олена Сергіївна, – працює, квартира у нього своя, чи то від бабусі, чи то від тітки залишилася. Машина є. Загалом, вважаю, що у дочки все добре складається.
Складалося все дійсно добре. Через півтора року молоді обрадували батьків звісткою про швидке поповнення. Батьки з обох сторін брали участь в радісних клопотах: збирали придане для дитини, цікавилися здоров’ям майбутньої мами, все ж – перший онук.
Наpoдився хлопчик, назвали Савелієм. Малюк був неспокійним, спав більше 20 хвилин поспіль і вдень, і вночі. Особливих причин для плачу лікарі не знаходили. -Марина ходить вже як зoмбі, – скаржилася Олена Сергіївна – не спить толком. Та й допомогти їй там нікому. -Ну як нікому? – дивувалися знайомі, – Сваха твоя через вулицю живе, на пенсії, ти ж сама розповідала.
Та й чоловік. -Сваха, – сказала Олена Сергіївна, – вся в своїй дачі, літо ж, у неї сезон. Вона сказала, що своїх дітей вона вже виростила.
А чоловік … Працює багато. Про роботу чоловіка була правдою лише частково. Григорій приходив ввечері, вечеряв і сідав до комп’ютера або до телевізора. На прохання дружини про допомогу чоловік відповідав: -Я втомився, я маю право прийти з роботи і відпочити. Це тобі дано декpетну відпустку, щоб ти займалася малюком і будинком.
Або бувало більш різко: -Чому він знову крuчить, уймu дитинy, ти ж мати. Олена Сергіївна якийсь період часу не знала про такий стан речей. Та й чим би вона допомогла дочці? У неї робота, до пенсії було далеко, дочка в іншому місті, дзвонила, по скайпу спілкувалися. Під час одного такого спілкування Марина і розплакалася: від втоми, образи і відчаю.
-Таке відчуття, – сказала вона мамі, – що Григорій просто втратив інтерес до сім’ї, до батьківства. Савка його дратує, моя невиспана фізіономія його дратує, якщо по дому щось зробити не встигла – дратує. Уваги йому мало приділяю – біситься. Ні, він допомагає. Сміття виносить перед роботою.
А ще через три місяці, Марина приїхала додому на таксі. Разом з сином, якому було 7 місяців. -Я втомився від тебе, від вічно пхикаючої дитини, – сказав дружині Григорій, – нам треба пожити окремо. Я відпочину, та й ти. Їдь до матері, вона і з Савелієм допоможе, таксі я оплачу.
-І не думай повертатися, – вислухавши дочку сказав Марині батько, – втомився? Нехай відпочиває. На аліменти подати треба. На тебе і на малюка. Марина на аліменти подавати соромилася, та й Григорій на картку дружини гроші переводить щотижня в достатній кількості. Він дзвонить, цікавиться сином, тим, як справи у його дружини. Пару днів тому заявив Марині, що, як йому здається, він відпочив, скучив і непогано б було дружині і синові повернутися до чоловіка і батька.
-Не думай, – попереджає Марину батько, – що це за родина? Захотів – виставив, захотів – покликав. Марина плаче, чоловіка вона любить, на щастя з ним ще сподівається, та й маленького Савку шкода залишати бездоглядністю. А Олена Сергіївна не знає, кого підтримати? Дочку відпустити до чоловіка, або встати на сторону свого чоловіка. Адже негарна історія, втомився зять. А якщо втомиться знову?