Перед декретом жінка ходила на роботу, непогано заробляла. Потім вийшла з декрету, намагалася знайти роботу і все якось важко було. То діти хворіли, то ще щось, начальники не були задоволені такою роботою і чоловіка дратувало, що жінки ніколи немає вдома. Тоді і сказав їй звільнитися. Так вона вже п’ятнадцять років вдома: готує, прибирає, кожному тарілки під ніс, а потім все перемити. Всі хатні обов’язки виконує тільки вона.

– От недавно гостювали ми в своїх давніх друзів! – сумно зітхає 40-річна Вікторія. – От і ця зустріч закінчилися тим, що ми вже тиждень не розмовляємо. Він мені заявив, що я погана дружина, бо от у всіх його друзів кожна жінка вносить лепту в сімейний бюджет, а я ні. В того жінка працює бухгалтером, в іншого — магазин свій відкрила.

Всі успішні, а я одна така домогосподарка. Але ж він сам в цьому винен, коли у мене справи почали іти вгору, йому захотілося дітей. От і пожертвувала своєю кар’єрою. Потім він хотів, щоб я сиділа вдома, сама все робила і не стомлювала його домашніми обов’язки. Ніби мені всі ці роки легко було! Він тільки ввечері прийде, подивиться телевізор і спати.

Його робочий день тривав з 9 по 19.00, а в мене 24/7. Сама мріяла про роботу, щоб втекти з дому, а він мені тоді скандали влаштовував. Тепер коли діти вже старші, хоче, щоб я ішла на роботу! Але хто мене візьме? Стільки часу пройшло, я нічого не вмію, все забула. 

– Так нагадай йому тепер, що він так говорив тобі тоді сам!

– Я йому нагадувала! А він мені заявляє, що так не говорив, а якщо щось і було сказано, то я просто неправильно зрозуміла його тоді, слова його вивернула навиворіт і суть повністю змінила! 

Чоловік Вікторії заробляв добре, за весь час придбали власне житло, автомобіль, відклали кошти на хорошу освіту, та й старшому випускнику купили квартиру в новобудові. Але от зараз криза і чоловік запанікував.

А головне, що Вікторія весь цей час займалася домашніми справами сама. Вони навіть з холодильника готову їжу вийняти не можуть, все треба розігріти, подати. Коли вона їде до матері, то мусить приготувати гору контейнерів в холодильнику на кожного, бо по-іншому так і не побачать, що в ньому стоїть.

Де в будинку лежать його власні шкарпетки і сорочки, чоловік Вікторії ніколи і не знав. Про те, що потрібно чистити черевики, час від часу мити сантехніку, прати одяг, та просто протирати підлоги в квартирі, він теж уже давно забув – адже всі ці роки воно якось робиться саме.

– От куди я маю зараз іти на роботу? Ще й в кризу стільки людей звільнили, а він хоче, щоб я без навичок кудись влаштувалася. Та й вони з дому зроблять кошмар. Хто ж все буде робити? 

На чоловіка Вікторія сильно ображена – за те, що він зараз виганяє її, виростила дітей і віддала найкращі роки свого життя для комфорту сім’ї, невідомо куди: йди і працюй, мовляв, ставай ким-небудь, сидіти вдома вже немодно. 

Що ви думаєте з цього приводу?