12 липня Церква (східного обряду, що послуговується Юліанським календарем) відзначає День славних і всехвальних первоверховних апостолів Петра і Павла. У цей день закінчується Петрів, або Апостольський піст, встановлений Церквою на згадку про служіння і страждання святих апостолів. Після святкової Божественної літургії, яка здійснюється 12 липня у всіх храмах, віруючі розговляються, куштуючи молочну і м'ясну їжу вперше з початку посту.

Апостол Петро - уродженець міста Віфсаїди, брат апостола Андрія, жив зі своєю сім’єю у Капернаумі і займався рибальством. Звали його Симоном, а ім'я Петро (що в перекладі означає камінь, скеля) - і саме за висловлену ним тверду, немов той "камінь" (свою й інших апостолів), віру у Божі об'явлення - він отримав від Ісуса Христа. Життя Петра більше за інших апостолів висвітлене в євангельських оповідях, тому що він увесь час знаходився поряд з Христом, особливо сильно був прив'язаний до Нього, беззастережно вірить в Божественне послання Господа. За це він був удостоєний особливої близькості до Господа.

Христос - після трикратного його зречення, - відновивши і (наново) затвердивши Петра в апостольському званні й служінні, триразово повторив: "Паси овець Моїх». І Петро став одним з найсміливіших проповідників Євангелія. Уже в день П'ятидесятниці він навернув у Христову віру спочатку 3000, а потім іще 5000 чоловік.

Оповідаючи першим християнам про головні підвалини, на яких зводиться і функціонує Церква Нового Завіту, Петро зауважує, що в її основу покладено Самого Господа Христа - "каменя живого, людьми відкинутого, а Богом вибраного [як наріжного], коштовного, і ви самі, мов живе каміння, будуйте із себе дім духовний, святе священство, щоб приносити духовні жертви, приємні Богові, через Ісуса Христа" (1Петр.2:4,5). І, власне, таким першим "живим каменем", що його Ісус поклав у будівлю Своєї новозавітньої Церкви, і став апостол Петро.

Петро прославився багатьма зціленнями, а в Іоппії воскресив з мертвих Тавіфу, безтрепетно свідчив про Христа перед начальниками єрусалимськими і судом Синедріону, був двічі ув'язнений у темниці, приречений на смерть, але після чудесних звільнень ангелом не залишав свого проповідницького подвигу. Він побував в різних країнах Сходу і Заходу. Петро помер мученицькою смертю в Римі приблизно в 57 році. Засуджений до хреста, він, згідно церковного передання, попросив розіпнути його вниз головою, вважаючи себе негідним померти, як Господь.

Апостол Павло з народження носив ім'я Савл, що означає «випроханий», «вимолений», і лише через деякий час після навернення до Христа став називатися Павлом. Він був родом з міста Тарсу, що знаходився на півдні Малої Азії й жителі якого користувалися правами римських громадян. Виховувався при Гамаліїлі, найвідомішому іудейському законовчителі того часу. Савл виріс переконаним і ледь не фанатичним захисником Мойсеєвого закону і батьківських переказів. Попервах євангельська проповідь Христових апостолів викликала його гаряче несприйняття і обурення, і він став одним із затятих і ревних їхніх гонителів. Він навіть був присутній при каменуванні першого християнського мученика - архідиякона Стефана.

Проте був чудовим чином, на дорозі до Дамаску, навернений до Христової віри Самим Господом. Після цього Савл хрестився і став непохитним і, вочевидь, найактивнішим і найрезультативнішим проповідником та будівничим Христової Церкви, а також видатним теологом і апологетом християнства. Це саме він - як і Петро - дуже чітко й переконливо наголосив на тому, що в новозавітній Церкві "ніхто не може покласти іншої основи, крім покладеної, яка є Ісус Христос" (1Кор.3:11). Зробивши декілька подорожей по Середземномор'ю, він заснував християнські спільноти в Малій Азії, Греції і Римі. Апостол Павло був обезголовлений мечем у тому ж році, що і апостол Петро.

Обидва вони - і апостол Петро, а особливо апостол Павло, багато потрудилися в поширенні Христової віри і тому справедливо відзначаються разом у числі «стовпів» Церкви Христової і первоверховними апостолами. Вони обидва мученицькою смертю померли в Римі, при імператорі Нероні, і їх пам'ять святкується в один день.

*                                  *                                    *

Разом з тим тут, мабуть, варто пригадати один із фундаментальних принципів побудови й життя-буття у цьому світі вселенського Тіла Христового Сходу і Заходу: "Ісус же, підізвавши їх [учеників], сказав: ви знаєте, що князі народів панують над ними, і вельможі володіють ними. Не так буде у вас: але хто хоче між вами бути більшим, нехай буде вам слугою. І хто хоче між вами бути першим, нехай буде вам рабом. Так само Син Людський не для того прийшов, щоб Йому служили, а щоб послужити і віддати душу Свою за спасіння багатьох" (Мт.20:25-28).

Й саме такий - принаймні, в ідеалі, як взірець міцної й незламної (твердокам'яної, як у Петра, Павла та інших апостолів) віри її членів у Божі відкриття, об'явлення та обітниці, а, головне, соборності і взаємного їх служіння одне одному та іншим людям - вигляд і має та містична (духовна) спільнота новозавітнього народу Божого. Та, про яку Христос сказав, що "і на цьому камені Я збудую Церкву Мою, і врата пекла не здолають її" (Мт.16:18). Ніколи й нізащо.

І всі вони - вже після Дня П'ятидесятниці, коли на них злинув Дух Святий, - діючи згідно цієї настанови Христа і, зокрема, "проходячи ж по містах, вони передавали вірним дотримуватися постанов, [соборно] схвалених апостолами і пресвітерами в Єрусалимі. І церкви утверджувалися вірою і повсякденно зростали кількісно". І такому успішному зміцненню й поширенню першоапостольської Церкви чимало сприяв, приміром, той факт, що "до [християнської громади] Єрусалима сходилося безліч людей з навколишніх міст, які приносили хворих та одержимих нечистими духами, і вони всі зцілялися" (Діян.16:5; 5:16).

Вшановуючи в цей день пам'ять цих двох первоверховних апостолів - свв. Петра і Павла, молімо і просімо, за їхнім заступництвом, преблагого й всемилостивого Господа Бога, щоби Він благословенно й потужно віднодив та утвердив Свою Христову Церкву - як в Україні, так і по всьому світі, в якій присутні різні традиції, деномінації та юрисдикції, в цьому благодатному служінні в дарах і плодах Духа Божого. А також в євангельському дусі соборності і сопричастя, у т. ч. щодо їх рівнозначності й рівноправності у справі проповіді ними Доброї Новини задля покаяння, зцілення (духовного й фізичного) і спасіння людських душ. Тобто, "щоб усі були єдине" в Господньому Тілі Сходу і Заходу та "щоб вони були звершені в єдності", в єдності та Божій любові й благодаті, "щоб увірував світ" в Сина Божого, посланого Його Небесним Отцем (Ін.17:21,23). "Увірував" і таким чином спасся. Амінь.