Цього дня Церква Свята (східного обряду) віддає честь пам’яті  святого священномученика Полікарпа, єпископа Смирнського.

Смирна — град у краю, що Йонія називається, у межах Малої Азії, на її західному узбережжі. У тому граді, коли єпископував святий Вукол у дні апостольські, була одна жінка, вдова благочестива і богобоязлива, на ім'я Каліста. Вона через явлення уві сні і веління ангельське прийняла малого осиротілого хлопця, цього свя того Полікарпа, виховала його у благочесті і мала замість сина — бездітна-бо була. І коли досягнув він віку і розуму дорослого, віддала йому все, що в домі її було. Трапилося ж їй відійти кудись далеко через свої володіння і затриматися досить днів — у той час блаженний юнак Полікарп, роблячи милостині жебракам і убогим, сиротам і вдовам і подаючи прохачам хліб, і вино, і єлей, і всіляку поживу, витратив усі збереження пані-годувальниці своєї — милостивий-бо був вельми. І коли вона повернулася в дім свій, хтось із домашніх, вибігши їй назустріч, сповістив їй про брак необхідного в домі її, наговорюючи, наче Полікарп усе витратив нещадно. І засмутилася пані Каліста вельми. Увійшовши ж у дім, зразу пішла до комори і побачила її всілякими благами переповнену: блаженний-бо Полікарп перед її приходом помолився до Бога, кажучи: "Господи, Боже, Отче улюбленого отрока свого. Ти наповнив посуд вдови-сарептянки при Іллі, Твоєму пророці, почуй мене в годину цю і зроби, щоб, в ім'я Христове, усі ці хранилища наповнилися".

І зразу послухав Бог моління його і наповнив дім годувальниці його всіляким благоговінням. Бачила ж Каліста велику щедрість усього — більше, ніж було раніше, розгнівалася на того, хто наклеп сплів про Полікарпа і втрату необхідного, думала-бо, що насміхаються з неї чи, Полікарпа ненавидячи, оббріхують, і хотіла обмовника того бити. Святий же юнак Полікарп захищав його, кажучи до годувальниці своєї: "Прошу тебе, пані, не бий иншого через мене, але мені наклади рани замість нього, він-бо не биття, а похвали швидше достойний через вірність свою, бо правду розповів тобі, адже все я витратив і комори спорожнилися, я-бо, бачивши голодну братію нашу, жебраків і убогих, роздав їм і витратив все. Вони ж молилися Богові, і послав Він ангела свого, і віддав тобі твоє, щоб і ти, за звичаєм своїм, ущедрила жебраків". Те чуючи й бачачи, жінка дивувалася вельми і віддавалася відтоді більше добрим ділам у благій вірі, творячи милостині щедро, святого ж Полікарпа дуже люблячи, як сина, дивуючись доброчинності його. Тоді, угодивши Богові, переставилася до Нього, спадкоємцем усіх маєтків своїх зробила сина свого названого — Полікарпа святого. Він же роздав те потребуючим і віддався читанню Книг Божественних, богомислію ж і молитвам, і жив у великій повстримності і дівстві непорочному, працюючи для Господа вдень і вночі і служачи хворим, і немічним, і старим. Через те святому Вуколові, єпископу града того, милий був вельми, і поставив його єпископ спершу клириком, тоді дияконом і, як же про те святий Піоній пише, зробив його проповідником Божого слова як благорозумного і солодкомовного, звелівши йому в церкві і в кожому місці навчати народ, коли він ще був дияконом. Не лише ж був святому Вуколові любий, а й самим божественним апостолам — Павлові святому, і Иоану Богослову, й иншим святим апостолам, за ними й ішов у путях, і став їхнім учнем, і трудів їхніх спільником, і життя наслідувачем. Вони його знову у Смирну до святого Вукола послали, і той його і в пресвітерство хіротонізував. Написав же Полікарп святий багато слів і послань, для Христової Церкви корисних і добропотрібних, які пізніше в час гоніння загинули, небагато лише збереглося. Відкрито ж було святому Вуколові-єпископу, що після нього не хто инший престол Смирнської Церкви прийме, але Полікарп-пресвітер. Переставляючися, Вукол святий взяв правицю Полікарпову і, приклавши до грудей своїх, вручив йому словесних овець своїх, відтак мовивши: "Слава Тобі, Господи", — СПОЧИВ з миром. КОЛИ зібралося ж багато єпископів апостольських на поховання святого Вукола, а на освячення Полікарпа, вражаюче для багатьох було видіння. Коли почалося освячення, світло божественне огорнуло всіх у церкві, і бачили деякі з достойних голубку білу, що, наче блискавка, світилася і літала навколо голови святого Полікарпа, инші бачили Полікарпа святого, що, як воїн, був одягнений і поясом військовим оперезаний і наче на війну озброєний. Иншим же видавався у царську одягнений порфиру, і лице його невимовно сяяло. Одна дівчина бачила його вдвічі вищим, ніж був насправді, і ризи його на правому рамені були червоні. А коли святий Полікарп схилив коліна свої під освячення, бачив перед собою, що стояли ноги самого Христа Господа, Який був тут невидимо при освяченні його. Так, самим Христом і Святим Духом освячений, керував апостольськи Божою Церквою, багато підіймаючи болю і труду за спасення душ людських і творячи чуда предивні.

Трапилося якось святому Полікарпові бути в одному того ж краю граді, що Теос називається, поблизу теплих вод, що Аеведія називаються, і перебував у єпископа града того на ім'я Дафн, його ж святий Ігнатій Богоносець у Посланні своєму до Смирнян згадує. І бачивши збідніння в домі того єпископа і нестачу, Полікап святий помолився за нього до Бога, щоб благословився дім його, — і з тої години мав щедро Дафн-єпископ усього достатньо, ниви-бо його і вертогради, які були раніше неплідними, зародили надзвичайно і плодючі були вельми. У того ж єпископа закінчилося вино в бочці — примножив святий молитвою щедро. Коли повертався у Смирну, град свій, повернув в один, що на шляху трапився, притулок для подорожніх спочити з труду, був-бо вечір пізній, і, прийнявши трохи їжі з дияконом своїм, з яким же прийшов, спочив і заснув, опівночі ж ангел Господній торкнув його за плече і покликав: "Полікарпе". Той же мовив: "Що таке. Господи?" Сказав ангел: "Вставши, вийди швидко з притулку цього, впаде-бо зразу". У притулку ж тому не знали Христа Бога, і багато у ньому здійснювалося беззаконня. Вставши, святий штовхнув диякона свого, звелівши йому встати, — диякон же, міцним сном охоплений, встати не хотів і нарікав, кажучи: "Ще в перший сон не прийшов, святий отче, як підемо? Ти без перерви над Божественним Писанням розмірковуєш і сам не спиш, й иншим не даєш спочити". Промовчав Полікарп святий. Але і вдруге ангел явився, звелівши святому вийти геть. І знову святий будив диякона, кажучи, що має будівля впасти. Сказав диякон: "Вірю Богові, що не впаде будинок, допоки ти в ньому, отче". Сказав отець: "І я Богові вірю, але споруді кам'яній віри не йму". Тоді і втретє ангел явився і те ж повів. Аедве умовив диякона встати. І коли обидва вийшли, зразу впала витальниця до основ і вбила всіх, що в ній були, до одного. Святий же Полікарп, стоячи і дивлячися на небо, сказав: "Господи, Боже всесильний, Отче Ісуса Христа, благословенного Сина Твого, що передвозвістив через Иону-пророка ніневитянам про падіння града їхнього і, змилосердившися, пощадив їх, воістину благословлю Тебе, бо рукою ангельською вивів і визволив нас від наглої смерти цієї, як же вивів Лота із Содоми. Пильнуєш-бо рабів Своїх завжди від усілякого зла, благословенний і милостивий Ти навіки". Після цього у Смирні-граді, у домі князя градського, який невірний був, одної ночі раптом збісився один зі слуг і чинив галас великий, і збентежився весь дім княжий страхом і трепетом. Коли ж настав день, прийшли юдеї, хотіли біса вигнати, біснуватий же той кинувся на них — хоч багато їх було, всіх люто бив. І ні один не міг його здолати ані вирватися з рук його, і так їх бив, що ледь живих випустив від себе, нагих і закривавлених, весь-бо одяг на них розшматував і тіла їхні зубами зранив. Був же в домі княжому один християнин, він мовив до князя: "Якщо звелиш, владико, я прикличу одного чоловіка, який без труду зцілить раба твого". І коли звелів князь, пішов чоловік той і прикликав святого єпископа Полікарпа. Не встиг він ще в дім княжий увійти, як почав біс викрикати: "Горе мені, бо Полікарп до мене іде, і маю, хоч не хочу, втікати звідси". Коли ж увійшов святий, зразу біс, затрепетавши, вийшов і втік із раба княжого — і, бачивши те, князь, вельми дивувався. Після чуда того однієї ночі, коли всі спали, смирнський град зайнявся вельми, і згоріла частина немала, і був галас великий, і крик, і страх, і зойк, і весь люд трудився, загасити намагаючися пожежу вогненну, але нічого досягти не змогли, бо вогонь більшу прийняв силу. Збіглися ж і юдеї, поливаючи вогонь, але й вони були безпорадні. Згадав князь про святого Полікарпа, сказав до претоначальників і радників своїх: "Ніхто ж не може зупинити пожежі цієї, хіба учитель християнський Полікарп, який недавно зцілив раба мого від біснування''. І послав зразу прикликати його до себе, і просили його допомогти граду в біді тій. Святий же, перед ними підійнявши до неба чесні свої руки, вилив молитви свої до Христа Бога — і зразу вогонь, наче водами великими зупинений, загас і пожежа зупинилася. І вважали люди Полікарпа святого одним із богів — він же істинного, що на небесах, Бога проповідував, себе ж рабом Божим називав, багатьох переконував і до Христової приєднував Церкви.

Ще ж було якось бездощів'я велике, і посуха, і голод, і всі люди з князем і градоначальником просили святого помилувати їх і випросити дощу для землі в Бога свого. І коли він помолився, зразу був дощ великий, і напилася земля досить, була того року понад инші літа родюча. Такими й більшими чудами, що їх святий Полікарп чинив, ще ж і зціленням усіяких хворіб, яке покладанням рук його бувало, багато людей наверталося до Христа Бога, і з дня на день зростала Христова Церква, ідольське багатобожжя зменшувалося у Смирнському граді, у ньому ж, апостольським велінням, прийняв Полікарп святий служіння слова, як же Іриней святий свідчить про те, кажучи: "Полікарп не лише учнем був апостолів і другом та співбесідником багатьох, що Христа очима бачили, але й в Азію вони його послали, щоб там Смирнської церкви єпископство [після святого Вукола] прийняв, його ж [Полікарпа святого] і ми [говорить Іриней святий], у молодих літах будучи, бачили, довголітній був і старий вельми, навчав, чого сам від апостолів навчився, і передав Церкві те, що є правдою". Свідчать же всі Церкви азійської єпископи, які після Полікарпа були, що воістину свідком правди був найдостовірнішим і найпостійнішим, більше, ніж Валент, і Маркіян, і весь рід єресі начальників, які настільки шкідливі блуди в Церкву внесли. Цей блалсенний Полікарп у часи Анікета, папи Римського, прийшов до Риму, багатьох від єресі маркіонитської відвернув, до Церкви ж й істинної віри привів і відкрито проповідував ту, що від апостолів прийняв, істину, є ж і такі, що чули про те, що Йоан, Господній учень, коли в Ефесі до лазні прийшов, побачив у ній єретика Херин та, котрий мився, то зразу вийшов з неї й инших, що з ним були, переконував, кажучи: "Втікаймо звідсіля швидко, бо лазня, в якій Херинт, ворог правди Божої перебуває, раптом впаде". Той же Полікарп, коли зустрів його Маркіон [єретик] і мовив: "Познайомся зі мною, прошу тебе", відповів йому: "Знаю тебе, первородного дияволового сина". Так-бо й апостоли, й учні їхні від єретиків себе берегли пильно, що навіть розмовляти не хотіли з тими, хто істину своїми хитрими лжесловами звабити намагався, як же і Павло святий переконує: "Людини-єретика, по першім та другім наставленні, відрікайся, знавши, що зіпсувся такий та грішить, і він сам себе засудив". Є ж послання Полікарпове до филип'ян, з глибоким розумінням написане, воно ж віру його й істини проповідування виявляє, і ті, що про спасення своє турбуються, відкрито можуть це побачити. (Доти Іриней святий про святого Полікарпа.) Коли ж Антоній-цар двадцять другий рік прожив на царюванні, а син його Марко Аврелій із братом Ауцієм настав, коли велике в Азії гоніння було, у той час святий Полікарп мученицьки помер. Про його ж страждання і смерть є епістолія Смирнської Церкви, у ній же єпископував Полікарп святий. Епістолія ж та повідомляє так:

"Церква Божа, що у Смирні, Церкві, що у Филомелії, та иншим усім святим вселенським Церквам, що є у всіх народах, милосердя, і мир, і любов Бога, Отця і Господа нашого Ісуса Христа, хай буде. Пишу вам, брати, про инших мучеників і про святого Полікарпа, що вогонь гоніння кров'ю своєю, мученицьки пролитою, загасив. Багато тоді святих мучеників непереможну мужність показали: одні настільки довго були биті, що суглоби всі і жили в них були розшматовані й нутрощі їхні було видно. Инші ж по гострому череп'ї і камінні волочені були, і всі найлютіші муки, що їх кати різноманітно винаходили, терпіли великодушно. А инших звірам було віддано на поїдання. Нечестиві ж дивилися на таке мужнє святих страждання, безмірним здивуванням чудувалися. Між иншими страстотерпцями юнак один на ім'я Єрманик, допомогою Божою, виняткову показав мужність, безстрашним серцем і нездоланним розумом насмілившися на смерть, що природно буває для всіх страшною. Умовляв його довго суддя, щоб пошкодував юність свою і не губив настільки гіркою смертю солодкого цього життя. Але він, коли побачив випущених на себе звірів, зразу сам на них кинувся, дратуючи їх. щоби з'їли його. Один із Фригії на ім'я Квинт, побачивши звірів і страшних мук зразу злякавшися, відпав від спасення свого — звідти зрозуміло стало, що нерозсудно, не з праведного серця, а з легковажности, наче несподіваним вітром гнаний, на судище нечестивих прийшов і на муки віддатися насмілився. І був прикладом для инших, аби на таку велику річ, якою є муки, віддаватися не насмілювалися невиважено. Полікарп же, чуючи про ті муки і довідавшися, що народ еллінський невірний, який на муки инших мучеників дивиться, відкрито судді кричить: "Шукай Полікарпа і винищуй безбожних", — хоч і хотів преребувати в граді, доки взятий не буде, проте, впрошений від християн, вийшов з града і сховався в одному селі, і молився вдень і вночі за мир церковний за звичаєм своїм. За три дні перед тим, як взяли його нечестиві, бачив уві сні, наче узголів'я його раптовим вогнем запалилося і згоріло. І зразу збудився зі сну, до тих, що були з ним, мовив: "У вогні за Господа Ісуса Христа маю бути спалений". І через три дні прийшли в село те від ігемона посланці, шукаючи Полікарпа, і взяли двох хлопців, били їх різками, щоби їм, де Полікарп, казали. І показали його в одній комірчині на горищі, звідки він міг зразу втекти, але не захотів, кажучи: "Хай буде воля Господа мого". І чули слуги, що по нього йшли, вийшов по сходах назустріч їм і світлим лицем люб'язно привітав їх. Слуги ж, що не бачили його раніше, дивилися на сивину і старість його, на лагідність же, і тихість, і світлість чесного лиця його, дивувалися, говорячи між собою: "Чи треба було такий підняти труд і старання, шукаючи цього старця?" І звелів Полікарп зразу приготувати трапезу для них і просив їх, щоб їли і пили, частувалися, а йому щоб одну годину дали для молитви. І молився гаряче до Бога, віддаючи вдячність за все щодо нього Боже провидіння, мале і велике, що було з юности його. Церкву ж святу, по цілому світі розсіяну, Богові вручав. Після достатньої його молитви взяли слуги старця, посадили на осла й вели в град Смирнський у день великої суботи. Два ж почесні сенатори, Ірод і Микита, зустріли його по дорозі, взяли його на свою колісницю і радили йому, аби лише словом віри відрікся на суді: "Хіба то велике, — казали, — коли скажеш: "Владико кесарю, принесу жертву" — і так врятуєшся від смерти?" На це Полікарп мовчав. І коли йому надокучали, відповів: "Ніколи ж не зроблю того, що радите мені". Вони ж розгнівалися і, докоривши йому, скинули з колісниці, і, впавши, старець зламав собі гомілку, проте не зважав на біль. Коли привели його на суд, закричав народ нечестивих, радіючи, що Полікарпа схоплено. Він же чув голос Господа нашого, що з небес до нього промовляв: "Мужайся, Полікарпе, і великою душею подвизайся". Той голос й инші з наших [епістолія Смирнська говорить] чули. Спитав його суддя: "Чи ти Полікарп?" Він же мовив: "Я". Сказав суддя: "Пошкодуй старість свою, відвернися від Христа, присягни царською фортуною". Таке й тому подібне говорив суддя, коли сказав: "Спам'ятайся, Полікарпе, і скажи: згуби безбожних". Тоді Полікарп, із чесним лицем очі звівши на небо й руки на нечестивий народ простягнувши, сказав до Бога: "Згуби безбожних". Сказав суддя: "Відречися Христа і злослов Його, і відпущу тебе вільного". Сказав Полікарп: "Вісімдесят шість років служу Христові, і не зробив Він мені зла ніякого ж. Як-бо царя свого, який донині мене добре пильнував, ображати маю словами безчесними?" Сказав суддя: "Випущу на тебе лютих звірів". Відповів Полікарп: "Випусти, я ж не зміню свого кращого на гірше". Сказав суддя: "Віддам тебе на спалення". Відповів він: "Погрожуєш мені вогнем, що гасне, а про незгасимий не відаєш, у ньому ж безбожні й невірні палені будуть навіки. Не зволікай більше, але чини швидко, що маєш робити". Звелів же суддя проголошувану возвати до народу, що Полікарп християнином себе ісповідує. Те чувши, елліни ж і юдеї велегласно закричали, кажучи: "Він — цілої Азії розбещувач, живим спалити його!" І наполіг народ з юдеями, аби Полікарпа спалено було. Приготовано ж було багато дров і хмизу, Полікарп відклав пояс свій і скинув' одяг, також і взуття з ніг зняв, а кати готували залізо і цвяхи, ними ж мали прибити Полікарпа, щоб з вогню не вивернувся. Але святий сказав до них: "Прибивати мене не потрібно. Той. Хто має подати мені в полум'ї вогненному терпіння, Той мені подасть і мужність, щоб анітрохи з місця не зрушити чи в якийсь бік не повернутися". Тому не прибивали його кати, а тільки зв'язали й поставили на дрова старця сивого, наче вівцю в стаді найкращу, на жертву зв'язану, для запаху пахощів Богові. Молився ж святий Полікарп, кажучи: "Дякую Тобі, Господи Боже, що з мучениками Твоїми й ісповідниками вчинити мене благозволив. І п'ю чашу страждань Христа Твого, і причасником є болю Його, щоб і у Воскресення життя вічного причасником з Ним бути. Прийми мене як жертву, щедру і добровгодну для очей Твоїх, яку Ти Сам передбачив і передставив. І ось нині здійснив Ти її, істинний Боже, Тебе ж славлю і величаю, й Ісуса Христа, Сина Твого, архиєрея вічного, з Ним же Тобі і Святому Духові належить всіляка честь і слава нині, і назавжди, і навіки-віків. Амінь". Коли ж мовив "Амінь", зразу слуги підклали вогонь, і коли зайнялися дрова навколо і полум'я велике піднялося, було чудо, усім на подив: полум'я-бо, огорнувши святого і піднявшися над головою його, не торкалося святого ані не наближалося до нього, але, наче вітрила, вітром наповнені, так від нього віддувалося навколо, над ним вгорі сходилося. А святий Полікарп посеред вогню стояв не як тіло, вогнем опалене, а як золото, в горнилі очищене. Виходив запах же, говорять смирняни в епістолії, з вогню того, виходили пахощі такі, що всі аромати незрівнянно перевищували. А нечестиві, те бачивши, крикнули на спекулятора, щоб, підійшовши, зброєю досягнув його крізь полум'я й убив. Підійшов спекулятор, пробив його зброєю довгою, і вийшло з рани крови багато незвичайної, бо, наче потік з джерела витікаючи, погасила вогонь зовсім. І так весь люд дивувався тому й пізнав, яка є різниця між вірними і невірними. Був же Полікарп надзвичайний чоловік у наші часи, Смирнської вселенської Церкви єпископ, учитель, що з апостолів вийшов, і пророк святий — усе-бо, що пін казав, збувалося. Після і}ього ЮДРЇ просили суддю, щоби не даг5ав нам тіла Полікарпового. "Будуть, — казали, його за Бога матіг християни, як же і Розп'ятого". Не бачать окаянні, що те неможливе, аби ми від Христа Господа, на хресті розп'ятого за спасення всього світу, відступили й иншого когось мали за Бога. Йому-бо, як істинному Синові Божому, божественну віддаємо честь. Мучеників як учнів і наслідувачів Христових, які з великої своєї до Нього любови за Нього постраждали, за достоїнством шануємо і з любов'ю обіймаємо, їх же у благочесті наслідуємо, у вічній славі причасниками їм бажаємо бути". Сотник-бо, за велінням судді, якого юдеї просили, тіло Полікарпове спалив, за звичаєм еллінським, і те, що живим вогонь не пошкодив, те мертвим вогненній скорилося силі. "Ми ж, — говорять смирняни, — кості його, від золота чистіші й від каміння коштовного дорожчі, зібравши з попелу, на чесному поховали місці, де ж день страждання його з веселістю святкувати будемо — у пам'ять подвигам тих, що за Христа постраждали, на утвердження ж тих, що мають такою ж смертю ісповідати і прославити Христа, істинного Бога нашого. Це послали вам через брата Марка, і, коли прочитаєте, иншим розсіяним братам цю епістолію передайте, щоб і вони прославили Господа, Який такого нам вибраного з рабів Своїх показав. Той, що може і нас усіх благодаттю Своєю сповнити і ввести у вічне Своє Царство через Сина Свого єдинородного Ісуса Христа, Йому ж слава, і честь, і царство, і велич навіки. Амінь. Вітайте всіх святих, вас же вітають ті, що з нами, й Еварест, що написав епістолію цю, зі всім домом своїм вітає вас. Здійснив страждання своє Полікарп святий у сьомий календ травня (тобто 25-го квітня), у Велику суботу о восьмій годині дня, за великого архиєрея Филипа, коли ігемоном був Траліян, царював же навіки Ісус Христос. Бажаємо вам доброго здоров'я, браття, що ходите у благовістуванні слова Ісуса Христа, з ним же вся слава Богові за спасення святих вибраних, як же здійснив страждання Полікарп святий, його ж і ми спадкоємцями нехай виявимося у Царстві Христовому", Це переписав Гай в учнів святого Іринея, учня Полікарпа святого, а від нього Сократ Коринтський переписав, я ж нову, Піоній-пресвітер, від них раніше переписане прийняв і звірив з откровенням, яке мав від святого Полікарпа, що явився мені у видінні. І, написавши, обновив те, що давниною загладилося, щоб і мене вибрав Господь наш Ісус Христос із вибраними Своїми у Небесне Своє Царство. Йому ж слава з Отцем і Святим Духом навіки-віків. Амінь.