9 листопада був День української писемності та мови і я знов згадав про цю важливу тему. Хочу поділитися з вами, як і чому перейшов на українську. Одразу відзначу, що я категорично не згоден з агресивним нав’язуванням української мови людям, які того не хочуть. Зміни – це відповідальність, і не кожен має сили чи бажання прийняти .
Щоб перейти на українську, мені необхідно було залишити Україну на досить довгий термін. В червні 2017 року я прилетів до Парижа. Гуляючи містом, помічав, що на усіх постерах, які мені траплялись, рекламують переважно французьких музикантів, в машинах грає виключно французька музика, по ТБ показують фільми французького виробництва. Вже тоді, проводячи паралель з Україною, в моїй голові почав виникати деякий дисонанс. Останньою крапкою була розмова з одним чоловіком. Він запитав мене: «Якщо Україна воює з росією, чому ти говориш російською?». В звичайних умовах я б автоматично, навіть не усвідомлюючи, почав би займатись казуїстикою і розповів, що Україна – це вільна країна і кожен має право розмовляти так, як йому заманеться, та враження, які я отримав напередодні, змусили мене просто промовчати. Так, Україна вільна країна, але є дуже важливий нюанс, що вносить корективи – війна. Тристарічна війна росі з українською мовою.
«русскій мір» – це не росія, у нього немає кордонів. Він паразит, який своїми тентаклями впивається в нашу свідомість і зжирає усе людське. Війна яку ми сьогодні ведемо, це не боротьба за землю. Ми боремося за думки людей, за їх душі. Це війна майбутнього та минулого, в яке нас хочуть затягти.
Війна розвитку, якого хочуть нас позбавити, зі стагнацією.
Зброя в цій війні специфічна, тому що вона одразу ведеться на декількох рівнях. Я був на фронті з 2014 по 2016 роки, і з усією відповідальністю ставлю мову на рівень вище за автомат, у ролі зброї.
Згадайте, як починалась ця війна? З самого початку російська армія не заходила на Донбас масштабно. Вперше це відбулося лише в серпні. Спочатку там з’явились окремі працівники російських спецслужб, які об’єднали навколо себе наших співгромадян отруєних пропагандою. Вони стали першою і основною рушійною силою, яка дала можливість розповсюдити цього паразита. Це приклад того, як діє їх зброя. Спочатку ми програли війну за думки людей, а потім почали втрачати місто за містом. Я став російськомовним в десятому класі. У моїй свідомості було тверде усвідомлення, що російська більш грамотна та інтелігентна. Так, не було чітко сформульованої думки, що українська – це мова колхозу, але друге твердження випливає з першого.
Я підсвідомо відгородив себе від розуміння цього факту, щоб мою зону комфорту нічого не бентежило. Я був жертвою пропаганди, і вносив свій маленький, але такий важливий внесок, в те, щоб сьогоднішня війна стала можливою.
Коли я це зрозумів, стало соромно. І цей сором був стимулом, який мене підтримував на шляху українізаці. Переходити повністю і одразу було важко, якби не було внутрішнього переконання, припинив би ще наприкінці першого тижня. Але задля душевного спокою, в мене не було вибору.
Нам необхідно максимально віддалитися від тієї культури, яка воює з нами вже більше як триста років. Не просто так вони боролися з нашою мовою, забороняли та створювали образ діалекту, притаманного виключно малоосвіченому люду.
Українська мова не зробить погану людину кращою, але всі хто перейдуть, обов’язково зроблять свій невеликий внесок в майбутнє.
Сьогодні, мова має силу і вплив на ситуацію набагато суттєвішу, аніж летальна зброя.
З повагою до всіх російськомовних українців
Валерій Ананьєв