“Час від часу мене питають: “А що нам, простим українцям, з того Томосу? Ми що, почнемо краще жити, м’якше спати, смачніше їсти? Кому яка різниця – який патріархат?”. Тоді я відповідаю: “А хотіли б ви, щоб ваших дітей виховував сусід? Причому не якийсь який-небудь сусід, а злісний мерзотник, який спокусив вашу дружину, отруїв вашу собаку і підпалив ваші двері? І не просто так виховував, а прищеплював їм ненависть і презирство до вас, укупі з повагою до себе, улюбленого?” Так ось. Відтепер мерзенний маніяк-сусіде, чиє ім’я стало синонімом дурості і злодійства, можеш іти куди подалі. Духовно опікуватися українцями будуть українські священики, а не кадрові співробітники ФСБ. Навіть якщо релігія – опіум для народу, тепер, у всякому разі, його не бадяжити щурячою отрутою “русского міра”. А ще можна поглянути на питання з політичної точки зору. За без малого п’ять років наша країна з боями, кров’ю і втратами виборола незалежну зовнішню і внутрішню політику, незалежну армію, незалежні спецслужби, незалежну від окупанта економіку, і навіть культуру – молоду і наївну, але свою, самобутню, що не наслідує російську вульгарщину. А самостійна церква – вишенька на торті, який ми з’їмо з нагоди тривалої кончини злодійський імперії.” Алла Гунченко

Джерело