Андрієві Виросткову уже майже 80 років, йому важкого розмовляти та почались проблеми із серцем, однак чоловік досі саджає город і господарює в садибі. Мовляв, змалку привчений працювати.
«Застав війну, тоді усім було тяжко, не тільки нам. Була розруха», – розповідає пан Андрій. Його батько пішов на війну і звідти уже не повернувся. Єдине, що лишилося на згадку – фотокартка.
«Ми писали в Москву. Звідти прийшла відповідь, що він пропав безвісті. Більше я нічого не знаю», – каже пан Андрій. До війни ж батько Андрія Андрійовича був художником. Для місцевого кінотеатру малював портрети вояків та політиків.
«Мама колись розказувала, що, як я був маленьким, він взяв олівця, лист паперу і намалював мене», – пригадує Андрій.
Кілька таких картин батько писав і для родини. Але у 1941 році під час обшуків німці знищили усі роботи. Єдиний спогад про тата – картина, яку разом із листом незнайомець Кнут Бленґслі нещодавно передав із Норвегії. У листі зазначено: поруч із табором для полонених жила прабабця Бленґслі. Вона підгодовувала солдатів. У цьому ж таборі, як дослідив норвежець, у 1943-му був у полоні тато Андрія Виросткова. Цілком імовірно, що його бабця теж підгодовувала, а той на знак подяки намалював її поруч із маєтком.
«На малюнку видно частину будови і жінку на сходах. Це – моя прабабуся. Її звали Хельга Розенфорс. Дві будови зліва і одна праворуч належали табору полонених», – написав у листі Кнут Бленґслі.
Протягом 73 років картину зберігали в родинному архіві Бленґслі, вона майже не зіпсувался, хіба що папір трохи потемнішав. Чим намальовано – невідомо, та Кнут Бленґслі каже, що це схоже на туш із аквареллю. Нащадків солдата-художника він шукав більше року.
«Я зв’язався із представниками Норвезького музею воєнної історії, дізнався відомості про автора. Потім подзвонив до українського Червоного Хреста, російського посольства. Українці провели розслідування і на початку року я отримав від них листа про те, що на Вінниччині знайшли сина Андрія», – розповів Бленґслі.
У норвезькому ж музеї норвежець дізнався, що у 1943-му солдата Виросткова вислали до Швеції, відтоді із ним урвався зв’язок, однак у маленькому селі на Вінничині безмежно вдячні далекій Норвегії.
«Велика подяка, що через стільки років його добре серце таки переслало цю картину. Він завжди буде у нас бажаним гостем», – наголошу Андрій Виростков.
Андрій Андрійович Виростков вирішив, що передасть картину своєму наймолодшому внукові – на згадку про загиблого прадіда.