“Прийшов син до батька: – Розлучаюсь. Набридло! Права мати – дружина у мене лінива. Скільки можна самому вигрібати?
– Прости мене, сину, – сказав у відповідь батько.
– За що?
– За те, що я не завжди був добрий з твоєю матір’ю. Це моя вина, що в тобі є темний куточок з думкою про розлучення …
– Що, не розлучатися?
– Ні, не розлучайся … Навіть не думай ніколи про це.
– Терпіти до кінця днів?
– Не треба терпіти … Ти не її терпиш, а своє погане ставлення до неї. Змінишся сам – зміниться все навколо.
– Як змінитися?
– Дивись на дружину, як вчить Господь. Вона – Його дар для тебе. Твоя радість … Твоя помічниця … Мати твоїх дітей … Крихка посудина, яку Бог дав тобі в руки, щоб ти тримав ніжно, обережно, зберігав …
Все інше – дрібниці!
Якщо вона щось сьогодні не вміє – навчиться. Ти і сам не все вмієш, що повинен робити …
Якщо щось не встигає – покрий цю її слабкість своєю силою і любов’ю … Якщо чогось не знає, розкажи ввечері за чашкою чаю, ніжно обнявши за плечі … Ваш шлях – він тільки ваш. Ваша любов – тільки ваша.
Той, хто «вставляє» тобі очі ненависті, – ВОРОГ твого дому. Навіть якщо це твоя мати … Твій брат … Або твій кращий друг … Не суди їх за це. Вибач.
І кожному з них дай зрозуміти, що за свою дружину, за свою любов ти, якщо треба, без роздумів помpeш, але нікому навіть поганим словом доторкнутися до своєї сім’ї не дозволиш …
– Вас з мамою теж хотіли розлучити?
– Ми і без «помічників» іноді міцно сварилися. Дурними були, гордими … У вас інше життя. Вас від Бога ніхто не жене. Просіть у Нього мудрості. Поступайтеся один одному … Жалійте і тіште один іншого …
Любов, якщо ти не знаєш, вона ж зростає. Вся її велич, всю її цінність ти побачиш тільки в глибокій старості, коли ту ж саму свою дружину ввечері ніжно обіймеш за плечі, і вам не потрібно буде слів …