За все це я взяв з нього 440 гривень.

Дядько залишився задоволений, і обличчя його світилося щастям.

Головне, що його домашній вихованець буде жити.

Його єдиний друг і товариш був у цілковитій безпеці.

Ви запитаєте:

– Що за нісенітницю ти пишеш, док?!

А я відповім:

– І не марення це зовсім, а чиста правда.

Цей дядько два рази в рік до нас ходить.

І з однієї і тієї ж скаргою.

І вже не менше 9 років.

І ясна річ, що він безнадійний, але все-таки …

Але як би там не було, я ні разу не посміявся над ним, і не відмовив.

 
І клінічний огляд я проводжу також прискіпливо і уважно.

А на решту мені начхати.

І ці чотириста гривень мені фіолетові.

Я і брати їх ніколи не хотів, він сам наполіг.

Це правила чесної гри, і не більше того…

З мене робота, з нього оплата.

У цей момент він щасливий.

Чи можу я змінити ситуацію?

Відповідь – ні.

Чи можу я зробити його трішки щасливішими?

Відповідь – так.

Мені не важливо хто він, що з ним, і інші поверхневі теми.

Рішення всієї проблеми – камуфляжний бинт і солідарність в його хвилюваннях про які він навіть і сам не відає.

Автор: І. Mалишев.