З відвертою ватою і мокшанами все зрозуміло, а от коли вибухають імітатори української ідентичності, це цікавіше. Тут патріотизм у шаховому порядку – ніби вболівають за Україну, але феесбешників у рясах готові захищати аж піна з рота.
Так, Україна формально це світська країна і церква відділена від держави. Але фактично це не відповідає дійсності. Достатньо зануритись у питання, як, коли і чим підтримують представники місцевих рад московський патріархат і тут ви побачите багато цікавого – від земельних ділянок і бюджетних коштів до піар акцій на рекламних площинах.
Не розуміти наскільки це важлива складова російської агресії – як мінімум безглуздо. У всі часи і скрізь релігія займає велику частину життя соціуму. Особливо такого соціуму, який має дуже розмиті орієнтири і таку ж розмиту самоідентифікацію. Коли зневіра сягає великого рівня, люди йдуть до священників. Питання до яких саме і що їм там вкладають у голови.
“Какаяразніца”, “пусть паства сама розбирається”, “це внутрішні розборки”, “зачєм мєнять однієї на другіх”. Затєм, що це явище ніяким чином неможливо прибрати в принципі, воно масштабне і впливове і ігнорувати це не можна.
А завдяки кому Україна отримає свою єдину церкву – немає значення. Історія всіх розсудить, вирівняє і поховає у своїх пісках всі фейсбучні суперечки.
Олена Добровольська