До цього його постать з’являлась у публічному просторі скоріше як привид сірого кардинала і його впарювали суспільству як єдину точку контакту у переговорах про обмін полоненими. Його партія здебільшого намагалась налагодити комунікацію з пересічними громадянами через різних посіпак, руками і ртами ригівсько-ватних спікерів, купляла політиків, блогерів і так званих експертів. 
Суспільство обурювалось, але їло кактус, бо думка про тих, хто можливо повернеться з полону, якось змушувала той кактус їсти.

Але постать сірого кардинала вже не влаштовує вєлікого і ужасного. Йому потрібна легітимізація в очах українців, це очевидно зараз на часі і дуже важливо.
Бо ця падла хоче в’їхати на легальне політичне поле України через вибори на білому коні і в сяючих латах. На грьобаному троянському коні.

Олена Добровольська