Я вже на пенсії. Тож моя робота підтримувати чистоту в домі, наварити їсти, в магазин чи на ринок сходити. Час від часу ще їжджу в село до матері. Вона тримає город біля хати, то треба допомогти.

Так і йшло життя своєю чергою, доки не трапилась біда. У матері стався інсульт. Добре, що сусідка подзвонила. Ми з сином одразу поїхали, забрали її в обласну лікарню.

Казали, що вчасно привезли. За три тижні в лікарні мамі стало краще. Лікарі дозволили забрати її додому. Але нічого важкого не робити, більше відпочивати треба. Одним словом, в селі їй було нічого робити.

Та і мені їздити туди-сюди не виходило. Тож я матір забрала до нас.

– Тоню, нащо ти мене забираєш? Я вам тільки заважати буду. І тут якось впораюсь.

– Мамо, припини! Ну, яке «заважати»? Та й що я постійно їздити буду? Тільки хвилюватимусь чи все гаразд.

Відтоді матір вже місяць живе у нас в квартирі. У мене найменша кімната, немає де поставити ще одне ліжко. Тому поселила маму у вітальні. Там диван, телевізор, а більше їй нічого поки і не треба.

Я одразу не помічала, але поведінка невістки змінилася з приїздом мами. Вона постійно ходить з якимось невдоволенням на обличчі. Я вже і сина питала, що трапилося. Каже, все добре. Але я ж бачу, щось не так.

Одного разу до дітей в гості куми мали прийти. Бачу Іра не готує нічого.

– А ви, що гостей не чекаєте вже?

– Чекаємо. Але тут ніде приткнутися. Ми в кафе підемо.

То, звичайно, їхня справа, але ви б чули з якою інтонацією вона це сказала. Натяк був більш, ніж очевидний. Виявляється Іра заважає присутність моєї матері в домі. Та хіба вона взагалі може заважати? Більшість часу мама просто лежить чи сидить телевізор дивиться.

Відтоді «погода в домі» тільки погіршувалася.

Раз чую, каже синові, що в квартирі якийсь неприємний запах. Та звідки йому взятися? Я добре доглядаю за матір’ю. Все мию, прибираю, постіль змінюю. От нащо вже таке вигадувати.

Я навіть уявити не могла до чого це все дійде. Якось син покликав мене на кухню поговорити.

– Давно хотів тобі сказати, точніше, Іра просила з тобою поговорити. Чого ти бабусю сюди привезла, а не поїхала сама до неї?

– Так їй треба нагляд лікарів, аналізи здавати. Кожного разу їхати з села. І хто цікаво має вам готувати, прибирати, прати? Чи ти думав, воно само по собі робиться?
 

– Якось прожили б, не маленькі. А ти могла б пожити трохи в селі з бабусею.

Мене так зачепили слова сина. Виявляється їм не тільки мама заважала, а й я. Вирішила мене вигнати з власної квартири.

– А може, якщо вам тісно, самі переїдете кудись? Наприклад, орендуєте квартиру. Дізнаєтесь, що то таке плата за комунальні послуги, прибирання, готування, походи в магазини. Звикли на всьому готовому!

– От і переїдемо!

Син грюкнув дверима і пішов геть. Я довго не могла заспокоїтися після розмови. Тепер вже тиждень діти зі мною не розмовляють. А мені не дуже то і треба. Побачила я їхню вдячність за все.