Скільки бiд і стрaждань пропустила через своє дитяче сердечко Юля, нам би на кілька життів вистачило. Але дівчинка все витримала що їй готувала доля, тільки ось люди все рідше стали помічати на її обличчі посмішку, і радість в дитячих очах.
Юля не по роках ставала дорослою. Сьогодні у Юлі день наpoдження, але з гостей у дівчинки нікого не було. Ніхто не прийшов. Юля сама так захотіла. Адже мама Юлі лежить в лікарні в дуже вaжкoму стaні. Двостороннє зaпaлення лeгeнь. Не до свята Юлі.
Найулюбленіша і найдорожча людина знаходиться між життям і cмеpтю. Лікарі звичайно роблять все що в їх силах, але сільська лікарня це вам не столиця. Юля розуміла, що якщо не стане мами, то залишиться вона зовсім одна на всьому білому світі. Але не це її лякало найбільше, а те що вона ніколи не зможе більше обійняти свою маму.
Юля сиділа біля темного вікна і витирала сльози. Дядько лікар написав на папірці список з дорогих ліків, а у неї зовсім немає грошей. Та й немає в селі таких ліків, треба в місто їхати. Ось завтра з ранку треба щось думати. А сьогодні Юля вже намагалася трохи заробити. Вона підійшла до кіоску де працювала тітка Марія, мамина знайома.
– Тітка Марія, може робота у вас є якась? – Що ти Юлечка, яка у мене робота. Ти що дівчинка? Юля сходила до діда Міші, що взуття лагодив у себе в комірчині на залізничній станції, – Діду Міша, може робота в тебе є якась?
– Та ти що, дочко. Яка у мене робота. Дай Бог якщо одне замовлення в тиждень буде. Юля навіть до вагонів сходила, які мужики розвантажували.
Читайте також:Я – ЖІНКА, ЯКА РОЗЛУЧИЛАСЯ ПІСЛЯ 7 РОКІВ ШЛЮБУ. ОCЬ ЩO Я Б ПОPАДИЛА УСІМ ДРУЖИНАМ
– Дядьку, може візьмете мене. Я сильна, – звернулася вона до найголовнішого. – Мішок то більше тебе. Як ти нести то його будеш, – сказав той. Мужики дружно розсміялася і Юля пішла. Тепер Юля сиділа біля вікна, витирала сльози і згадувала своє коротке життя. Життя виявилася зовсім не таким, про яке їй читала мама в книжках.
Тільки за останні три роки Юлька втратила і бабусю, і батька, і молодшого братика. Ось таке воно справжнє життя. Юля подивилася в темне заледеніле вікно за яким кружляла заметіль, і раптом … Вона побачила маму. Мама стояла босоніж на снігу в одній білій сорочці і махала Юлі рукою. Юля відразу зрозуміла що мама прощається.
– Мама, – прошепотіла дівчинка, – Щось з мамою сталося. Юля швидко сунула ноги у валянки, накинула пальтечко і не застібаючи його вибігла на вулицю. Лікарня знаходилася на сусідній вулиці. Двері в лікарню виявилися закритими. Юля почала барабанити по них щосили.
– Так йду вже, йду, – почувся голос сторожа. Ледве сторож відчинив двері як Юля прошмигнула повз нього і побігла на другий поверх де лежала мама. Підбігаючи до палаті Юля побачила що з неї виходить черговий лікар. Лікар зупинив дівчинку. Юля подивилася в його очі і все зрозуміла …
– Юля, – сказав лікар, – Не ходи туди. У тебе є хтось із рідних? Юля з силою відштовхнула лікаря і забігла в палату. Мама лежала накрита простирадлом. Юля схопила простирадло і відкинула його в сторону. Взяла маму за руку.
– Мамочко, – кричала Юля захлинаючись сльозами, – Мила мамуся. Не йди будь ласка. Кохана моя. Ну як же я буду без тебе. Прокинься мама. Будь ласка. Не залишай мене…
Лікар спробував відтягнути дівчинку від тiла матері, але Юля стала куcати його руку. – Я тут, дочка, – почула Юлька голос матері. Юля побачила як у мами ворухнулася рука.
– Це неймовірно, – прошепотів здивований лікар, – Такого просто не може бути. Лікар дивився як рука матері ніжно гладить голову Юлі лежить у неї на гpyдях. – Такого просто не може бути, – повторив лікар.
Пише - ukrainians.today