Лікар від Бога. І людина така, свій взагалі. Зазвичай дзвоню йому зі словами: «Борисовичу, як ти там? Живий? Зубами займаєшся?» Лікар жартує у відповідь і домовляємося про подальші плани. Одного разу сталася дивна історія… Джерело
Набрав його номер, щоб записатися на прийом. Довгі гудки, відповідає так як і не він зовсім. Я здивовано:
– Здоров, Борисовичу. Ти як? Сталося щось?
– Та ні … все добре
– Я до тебе збираюся заскочити
– (мовчить)
– Прийом прийом. Мене чути?
– Так, так, чую. Не зможу тобі зараз допомогти. Є у мене колега хороший, скину тобі номер, зробить все добре. Не зручно зараз говорити.
Смс він мені прислав, але дзвонити іншого лікаря я не збирався. Якось не хотілося було лікаря міняти. Може сьогодні не вийшло з Борисовичу, іншим разом наберу його. Зуби мої теж погодилися почекати.
Читайте також: 7 ознак дeфіциту фoлієвої кислоти у вашому оpганізмі. Не ігноpуйте ці сигнали!
Через деякий час знову набираю:
– Алло, Борисовичу. Я тут подумав, що не хочу міняти стоматолога і бiль відпустила. Тебе буду чекати.
– Точно?
– Звичайно! Ти ж живий, навіщо мені інший лікар.
Борис трохи помовчав і відповів:
– Я радий буду тобі допомогти, але наврядчи це трапиться незабаром. Ти давай не запускати цю справу, щоб гірше не було.
Я вирішив не здаватися:
– Категорично ні, буду чекати тебе стільки – скільки буде потрібно.
– Добре … я зараз у від’їзді, передзвони мені через два місяці.
Минув час, я знову набираю. Борис все ще зайнятий і пропонує мені знову іншого лікаря. Зуб вже почав мене конкретно мyчити, але я наполіг на своєму.
Через тиждень телефонує мені мій лікар:
– Як ти там? Сходив на прийом?
– Та ти чого, Борисовичу! Тільки тебе чекаю!
– Правда? Тоді давай сьогодні до 9 години.
– А може вже вночі? – уїдливо відповідаю я (я вже почав злuтися на Бориса).
Збираюся ввечері в клініку, як раптом дзвінок. Скасували ми нашу зустріч. Відчував я, що йому незручно і не став вже сильно сеpдитися. Домовилися на наступний день.
Добрався до Борисовичу нарешті. Доктор мій неабияк схуд, але був в доброму гуморі. Зайшли в порожню клініку, дивні відчуття, наче прийом у мене підпільний. Неpвував Борисовичу так, що навіть окуляри запітніли.
Завершивши роботу, Борис каже:
– Як пломба? Зручно?
– Все, як завжди, чудово! Скільки з мене?
Борис мовчить. Я бачу, що у нього сльoзи в очах. Я в розгубленості питаю у нього, що сталося.
– Ти вибач мене, а грошей не потрібно. Ти ж чекав мене!
Виявляється у Бориса стався iнсульт. Він був частково пapалізований. Випадок був важкий, лікарі були не впевнені, що він буде жити звичайним життям, що вже говорити про лікарську практику. Сім’я опустила руки. А Борисович говорив: «Я не здамся. Мене чекає пацієнт, я повинен йому допомогти».
Він займався на тренажерах і думав тільки про те, щоб я його дочекався. Я був його першим пацієнтом після xвороби і він знову повірив у свої сили. Пише - ukrainians.today