Все це 32-річний француз пояснює тим, що одного разу просто зрозумів, що його дім знаходиться саме в Україні, з часом візити в той же Париж стали для нього буквально нестерпними. У Києві співак активно взявся за вивчення української мови, знання якої знаходить обов'язковим, і зав'язав дружбу з місцевими колегами. З сольними концертами Манондіз об'їздив десятки міст, після чого остаточно переконався, що любить, як підкреслив він в інтерв'ю OBOZREVATEL, кожен сантиметр цієї країни.

- Полю, в спробах з'ясувати, з чого почалося ваше захоплення музикою не можу не запитати про один епізод. У дитинстві у вас була можливість зустрітися з самим Майклом Джексоном, чи не так?

- Так! (посміхається) Мені було 11 чи 12 років, не пам'ятаю вже. Моя мама працювала в асоціації, яка допомагала реалізовувати мрії онкохворих дітей. І одного разу їм вдалося залучити до роботи Майкла Джексона. Я тоді жив з батьками в Бельгії, в місті Остенде, і він виступав там з двома піснями "Earth Song" та "Heal The World", виходив на сцену разом з дітьми.

На той момент я вже знав, що хочу співати, і пам'ятаю як почав просити маму, кажу: "Будь ласка! Я теж хочу бути на тій сцені, будь ласка" (складає руки в молитві). І це був мій перший серйозний досвід на сцені: я стою за лаштунками, Джексон співає, бере мене за руку і за кілька хвилин ми проходимо з ним коло по сцені. Неймовірно приємно було.

- Тобто жага до сцени була і раніше?

- Так, ще зі школи. Я навіть співав для своїх друзів - вони дзвонили дівчатам по телефону і просили мене заспівати їм у слухавку, так один, потім інший (сміється). І був такий момент, я зрозумів, що хочу стати співаком, що це моє.

- Кумири були на той час?

- Не сказав би, але ось Джексон мені дуже подобався і деякі рок-гурти: Guns N 'Roses, Bon Jovi, Стів Вай... у них я вчився співати, хоча пізніше слухав багато іншого. Музику Вівальді, наприклад. Сьогодні це для мене це номер один.

- Чудово. Ви досягли своєї мети, стали співаком. Пізніше ви опинилися в Україні, де амбіцій менше не стало: крім усього іншого, ви прагнете стати заслуженим артистом України, представляти країну на "Євробаченні". Як тут зустріли ваше завзяття?

- Все це дуже складно, але справа тут не в Україні. Шоу-бізнес - у всьому світі складна індустрія. Багато конкуренції, необхідні великі кошти. Шоу-бізнес - це маленька мафія: у когось є більше сили і можливостей, комусь же доводиться більше працювати.

В Україні у нас маленька команда з кількох людей, але ми намагаємося максимально, недавно ось організували п'ятнадцять концертів, всі пройшли з аншлагами. І це чудово, тому що мені здається, що люди втомилися вже бачити одні й ті ж обличчя. Візьміть премії Yuna, Viva - скрізь одні й ті ж десять артистів. Як на мене, це не дуже правильно, адже в Україні є багато чудових виконавців і гуртів, яким варто частіше виходити на сцену.

- До заслуженого артиста України ми ще повернемося, давайте спершу про громадянство. Ви без п'яти хвилин громадянин України. Навіщо це вам?

- Так, напевно, тому що... (замислився) тому що я люблю кожен сантиметр в Україні. Коли я опинився тут вперше, вже через кілька годин було таке враження, ніби я вдома. Правда. З Францією у мене сьогодні навпаки, коли я приїжджаю туди, через ті ж кілька годин у мене вже починається депресія. Це вже не моя країна, я не хочу там жити. Я реально люблю Україну. Думаю, як ніхто. Тому хочу стати її громадянином.
- Це складний для вас процес? З якими труднощами зіткнулися?

- Складно. Це багато часу, різних паперів. Два місяці я вже займаюся цим.

- І все ж, Полю. Приїхавши в Україну з Франції, до Києва з Парижа ви ж точно помічаєте проблеми з економікою, інфраструктурою, дорогами, зарплатами та цінами... при цьому ви все одно налаштовані так рішуче?

- Знаєте, на нашу улюблену Францію зараз йде революція. Думаєте, люди такі щасливі там? (посміхається) Та й у всіх країнах є свої проблеми, чи не так? Як на мене, то найбільші проблеми в Україні - це пенсії і дороги. З тією ж інфраструктурою все не так погано. При цьому люди тут вміють бути щасливими, дружними, прийдуть на допомогу один одному. У Франції ж суцільний егоїзм.

- Війна на сході України вас не лякає? Після введеного воєнного стану в окремих областях не раз звучали розмови навіть про повномасштабну війну з Росією.

- Якщо в Україні буде реальна війна, я першим піду на фронт. Росії ми скажемо "Давай, досвидания!"

- Що з українською? Легко вам дається мова?

- Дуже складно. Справа в тому, що я ще й в Києві живу, тут більшість людей говорять російською. А до цього я кілька місяців був у Львові, і там я зрозумів, що таке українська мова. Але я думаю, це не проблема, тому що Україна ще дуже молода країна, при цьому вільна країна. Для всього цього просто треба час. Україна ще заговорить українською. І це треба. Та й мова ж дуже гарна, мелодійна. Для мене українська - як кармель (посміхається).

- Тобто знання мови ви вважаєте обов'язковим? Ось ви приїжджаєте до країни, шукаєте тут громадянства, хочете в ній жити. Знати мову країни потрібно чи це не так важливо?

- Це потрібно. Це треба (переходить на українську). Я зараз вчу українську мову. І це не дуже легко, але ж я вчу.

- Клас. Це дуже класна відповідь. Давайте далі. Звання заслуженого артиста України, до якого ви так прагнете. Що це для вас?

- Хороше запитання, тому що для мене це екзотична штука. У Франції, наприклад, нічого такого немає, ні заслужених, ні народних артистів. Але ось в Україні у мене є такі друзі, як Павло Зібров, Петро Мага, Ніна й Тоня Матвієнки, Арсен Мірзоян, і це так чудово, коли ведучий каже "А зараз на сцені заслужений артист України..." Це рівень (посміхається).

Але це не просто рівень. Це дуже серйозний приз, який дає тобі країна, тому що побачила, що ти працюєш, що твоя музика особлива. І така нагорода для артиста - вона понад усе. Це як оплески, але в рази більше. Далі вже йдуть гроші, прибуток...
- Ви вже частково відповіли на моє запитання, розповіли, з ким товаришуєте в українському шоу-бізнесі. А чиї пісні любите послухати на дозвіллі?

- Мені дуже подобається ILLARIA, потім гурт "Фіолет", "Океан Ельзи" я слухаю, звичайно (посміхається).

- Ви пожили вже якийсь час в Україні, попрацювали тут. У Франції легше було будувати кар'єру чи немає різниці?

- Знаєте, коли є талант, то в певний момент обов'язково буде і кар'єра. Вона може бути різною, як в ресторані, так і в Палаці "Україна". Головне - слухач, аудиторія, концерти. Для мене не важливо, ресторан це чи великий зал. Звичайно, ресторани я вже переріс, але головне - це все ж концерти.

- Часто українські артисти скаржаться на низькі зарплати, відсутність роялті. Як з цим бути?

- Працювати. Це дуже важка робота, але я мінімально плачу своїм музикантам 100 доларів. У Франції це 100 євро, не дуже велика різниця.

- Добре, з якими тоді труднощами вам все ж таки довелося зіткнутися в Україні безпосередньо як артисту?

- Концерти. Коли немає концертів, у мене просто депресія починається. Організувати їх завжди так складно. Щоб, наприклад, провести сольний концерт Поля Манондіза у Львові, треба два місяці працювати. У команді у нас п'ять людей, всім потрібно дати роботу, оплатити її, і ніколи не знаєш, яким буде результат.

Але головне - робити. Я така людина, коли у мене є ідея, я буду йти кінця. Але головний мінус тут - це та маленька мафія в нашому шоу-бізнесі. Потрібен баланс. Стільки музики в Україні, але ми чуємо тільки про гурт "Время и Стекло", наприклад. Що це таке? Вони хіба співаки? Працює просто величезна піар-машина, і це не дуже добре. Вони популярні до певного часу. Ну або до чергового мільйона доларів (посміхається). Краща співачка в Mozgi Entertainment, як на мене, це Мішель Андраде.
- Ви згадували сьогодні, що любите кожен сантиметр в Україні. Де ще встигли побувати крім Києва та Львова? Яке з міст запам'яталося?

- Багато де були, і я дуже щасливий з цього приводу. З рок-оперою MOZART ми були в Харкові, Дніпрі, Запоріжжі. Я бачив вже майже всю Україну, маленькі міста. Красиво, скрізь є своя певна культура. Але ось Київ та Львів - в цих містах я наче вдома. У Закарпатті дуже красиво, в Коломиї чудово, там такий акцент українського цікавий. Так швидко і красиво вони говорять.

- В одному з інтерв'ю ви згадали, що вважаєте себе справжнім патріотом України. Знаєте, з цього приводу свого часу було дуже багато суперечок, власне, що таке патріотизм взагалі і в чому він повинен проявлятися. Питання без бажання вас зачепити, просто цікаво, як ви для себе розумієте патріотизм?

- Я дотримуюся нового стилю патріотизму. Це не любити Бандеру і всі ці штуки. Патріотизм - це любити свою країну, і робити її тільки кращою. Я за патріотизм без екстремізму.

- Цього року ви також плануєте взяти участь Національному відборі на "Євробачення"...

- Три роки я вже планую (посміхається).

- Навіть так? Розповідайте.

- Два роки тому ми відправляли пісню, але вона, очевидно, не пройшла. Рік тому трохи з цим запізнилися, мені сказали, що пісня буде брати участь в конкурсі, мовляв, чекай. Але ніхто нічого так і не зробив. Було не дуже приємно.

Цього року я хочу спробувати ще раз. Подивимося, що вийде, у нас є дуже класна пісня "Про що мовчить моє серце", з дуже хорошими аранжуваннями. На YouTube вона зібрала вже понад 100 тис. прослуховувань, я читаю всі коментарі, дуже приємно, що вона багатьом сподобалася.
- Ви якось згадували, що "Євробачення" часто несправедливе до артистів. Що мали на увазі?

- Ось це і мав на увазі. Зрозумійте, я дуже люблю Україну, працюю, і мені здається, що можна було б дати мені шанс. Україна не хоче бути з Росією, прагне до Європи, і це правильно. Я б міг цьому теж посприяти. Це буде класно, я ж перший француз, хто готовий робити все це для України: альбом українською, тури по країні, "Євробачення". Ви знаєте багато таких французів?

- Ні (знизую плечима), не знаю.

- Ну ось. А я ж можу! Пісня класна, все класно, а гурти одні й ті ж йдуть на конкурс. Просто треба пробувати щось нове, стільки талантів України.

- Також ви згадували, що конкурс з року в рік деградує. В якому плані?

- Ну, перш за все, як на мене, то комісія повинна складатися не з трьох осіб, відбір має бути серйозним. "Євробачення" - це конкурс кращих співаків Європи. А сьогодні це що? Для мене "Євробачення" - не жарт. Це важливо, потрібно, це дуже цікаво. Ми ж бачимо сьогодні дуже сильну його деградацію, бачимо все більше пісень, як у Ізраїля цього року. Ну це ж жарт.

Це як... (замислився, клацає пальцями, не може згадати). Дольче Габбана! (звертається до менеджера, той підказує - Вєрка Сердючка) Вєрка Сердючка! Як Данилко! Він дуже класний, виступає дуже круто, але я дивлюся на нього і бачу, що в душі йому хочеться бути серйозним співаком. Тому мені не зовсім зрозуміло, що він там в журі коментує, адже він не співак. Ну як продюсер хіба що...

- Ну а MELOVIN цього року вам сподобався?

- Так, MELOVIN мені подобається. Я не фанат, але із задоволенням слухав. Тому що якщо взяти, наприклад, ALEKSEEV'а, адже він теж з України, але рівень зовсім інший. MELOVIN - хороший співак, всі ноти витягнув, образ вампіра виглядав дуже цікаво, це око його... і пісня. Ось це був формат "Євробачення".
- Що ж, давайте підводити підсумки. Кілька коротких запитань наостанок. Борщ зі сметаною або без?

- Ммм ... сметана (сміється).

- Вареники з картоплею чи капустою?

- З картоплею.

- Опишіть українців трьома словами.

- Душа, кохання... гарно (посміхається).

- Вас це теж стосується?

- Так звісно.

- Чому хотілося б ще навчити українців?

- Та ніби нічого такого. Все цілком добре. Звичайно, війна є. Без неї все буде ще краще.

- Яким бачите майбутнє України?

- Мир та любов.