“Фактор Пороха”

У тому, що Порох зробив те, що обіцяв – немає нічого дивного.

І сама платіжка Фонду Порошенка – звичайний фінансовий документ.

Незвичним є його зміст.

Раніше, в призначенні платежу були снайперські гвинтівки, медицина, коптери, і багато того, що допомогло відновити армію і обороноздатність. Багато подібних платіжок на сотні мільйонів.

Але тепер – платіж в казначейство, на рахунок Апеляційного Суду.

Застава. За Діму Марченко. Сидячого в СІЗО через купку абсурду, названого кримінальною справою. Яка смішна вже всім.

Але бойового генерала не випустили навіть на поруки двох інших бойових генералів, кількох депутатів і Героїв України.

Тому, що їм не потрібна справедливість. Їм потрібен заручник.

І суму застави вони вважали нереальною.

Але ми з нею впоралися. Всім світом.

І на левову частку – цією платіжкою Фонду Порошенка.

Не називайте це “торгівлею з терористами”. І не тому, що манери терористів перейняла нинішня влада – бо вона перейняла. І поводиться саме як відморожені терористи.

А тому, що це не торгівля.

Це справедливість. Це сигнал і знак.

Вони думали, що все піде за їхнім планом?

Вони і знущалися і насміхалися?

Не вийшло. Вони не врахували фактор гідних людей.

І фактор Пороха.

Чи припинять вони брати нас в заручники? Ймовірно – ні. Але будуть остерігатися. Напевно.

Чи зможуть вони торгувати заручниками в подальшому?

Так ось хрін тут буде так просто.

Це було попередження.

І демонстрація єдності.

Ось тільки реалізація єдності – вона різна буває. Дуже різна.

І нехай про це не забудуть ті, кому сьогодні зателефонують, і доповідатимуть – “Гроші надійшли. Доведеться випускати”.

Їм доведеться. Їм ще дуже багато чого доведеться.

Бо це Україна. Навіть, якщо хтось забув.