– Не впізнав тебе, – кажу колишній одногрупниці з юридичного факультету, пише gazeta.ua.

Востаннє бачилися з Юлею кілька років тому. Після вузу вона жодного дня не працювала. Народила від студентського коханого Саші сина Івана. Тоді ж узимку розписалися. А за два роки в них з’явилася русява Марічка.

2015-го випадково перетнулися в автобусі. Юля була обсмиканою, затурканою домогосподаркою. Плакала, що хоч закінчила інститут, а вміє тільки варити борщі, дерти каструлі й дивитися телевізор.

– Немає сил жити далі. Дізналася, що чоловік зраджує. Але піти не можу, бо двоє дітей. Роботи немає. Батьки живуть у забuтому селі. Повна безвихідь.

– Порадив знайти хоча б якусь роботу, аби відволіктися від проблем. Та ситуація лише ускладнювалася. Юля написала у Facebook: “Саша заявив, що хоче розлучення. Бо мріє бути з іншою. Сказав, щоб сильно не плакала. Я думала про сaмoгyбство. Але не знала, як це зробити. Пoвiсuтися – страшно, вeни пopізати – бoюся. Єдине, що більш-менш підходить, – тaблетки. Потім згадала про дітей”.

Чоловік порадив їй сходити до психолога. Погодився віддати дітей, бо його люба Мирося ще не готова до цього. На перший час знайшов їм квартиру на околиці Києва.

Після того від Юлі не було жодної звістки. І от вона у столичному кінотеатрі “Київ”. Її за руку тримає імпозантний брюнет років 40. Юля розцвіла, очі блищать.

– Це мій Костя, – каже, коли відходимо удвох купити каву. – Познайомилися в супермаркеті – він пропустив у черзі. Потім наздо­гнав і запропонував підвезти. А вже за два місяці ми з дітьми переїхали до нього. Як Сашко? Не знаю. Відпустила. Пише - ukrainians.today