Фільм показує цілком життєствердний світ, побудований, до того ж, людьми цілком не дурними. Тільки от будували вони його, орієнтуючись виключно на ідіотів. Тому в цьому світі замість мови – примітивний мережевий діалект, пересипаний лулзами і лолами. Тому президент країни – відомий рестлер, він же зірка порноіндустрії.
Цей чудовий світ ми впізнаємо вже тут і тепер. Ми щодня зіштовхуємося з його більш ніж промовистими прикметами.
Пам’ятаєте, ще Станіслав Лем влучно (як завжди) передбачав заміну писемності піктограмами? Розумники і прирівняні до них заламують руки від людського простацтва, жахаючись майбутнього, що будується виключно для ідіотів, але в кінцевому підсумку все одно нічого не можуть цьому протиставити. Їх або гучно висміюють, або взагалі не чують.
Виглядає так, що наш новий парламент набиратимуть за теґами зі сайту ragu.li: актори Ліги Сміху, ретро-співаки і співачки, пластмасові діви та всі можливі звьозди попсового штибу. Це вже навіть не славнозвісні «водії й масажистки», а щось гірше. Тріумфальне обрання на президентську посаду одного з представників цього бізнесу відкрило скриньку Пандори, і попса на всі свої голоси завищала: «Я теж так хочу!»
І слушно: всі вони нічим не гірші.
«Новими політиками» відтепер стають, умовно кажучи, артисти: до нудоти знайомі фізіономії з телебачення та Інстаґраму – Вовка, Юзик, Лисий. А ще Олег Винник та Віктор Павлік, які «отримали пропозицію» балотуватися до Верховної Ради за списками партії «Моя стабільність». Схоже на те, що народові їх усе ще мало: в мережах мало, на телеекранах мало, мало на стадіонах, мало в кінофільмах і серіалах. Треба, щоб і в парламенті вони масово тішили наші демократичні смаки. Тож і Оля Полякова вже заявляє про створення жіночої партії. «Люди, ми вимираємо! – стурбовано застерігає вона. – Індійці розмножуються і китайці теж… Для кого наші військові захищають наші території? Якщо ми вимираємо, то не буде кому там жити. Тому я думаю, що нам треба розмножуватися, нам треба народжувати». Ось така програмова, сказати б, заява нової політичної діячки: рожайте, бабы! На що феміністки чомусь мовчать, і навіть расизмом чи ксенофобією в індо-китайському контексті жодна жива душа Олі Поляковій не дорікне.
Мало, все одно мало. Треба, щоб їх ішло більше. Де політичний мегапроект DZIDZIO? Чому не оголошує створення нової партії Павло Зібров? А яке широке електоральне поле в Лоліти! Де вона? Чому Іво Бобул зі Степаном Гігою так затягують момент об’єднання заради щасливого майбутнього країни? Чому досі не об’єдналися в потужну політсилу нового європейського зразка Тіна Кароль, Даша Астаф’єва і MARUV? Де можна побачити виборчі списки політичних партій LOBODA чи, скажімо, KAZKA? Я хочу бачити першу п’ятірку виборчого блоку «Потап і Настя»!
Усі в парламент! Я відчуваю – ви пройдете. Все у вас складеться, все вам проканає й обломиться. А нам буде щастя.
От лиш кому не проканає, то це «Голосу» з Вакарчуком. Не знаю, звідки це відчуття, проте щось мені підказує: на виборах вони наберуть рівно стільки, щоб не пустити до парламенту Порошенка і не пройти самим. Щоб усі недобиті рештки притомних виборців дружно заспівали багатообіцяльному Святославові: «Дякуєм тобі!..» Після чого поїхали з країни геть.
Зате лідером електоральних симпатій була й залишається партія «Слуга народу». Її підтримка вже, кажуть, наближається до 50 відсотків. І це ще не межа. Хоч дехто з цього приводу і сміється (мовляв, немає насправді такої партії, віртуальна вона!), щось мені й тут підказує: могутній кадровий резерв старої Партії реґіонів недаремно стільки років натерпівся в очікуванні своєї миті. Усі вакантні місця «Слуги народу» заповняться – легко і вмить – перевіреною кадрою молодих реґіонів. Запанують вони, браття, у нашій сторонці. Ех, запанують – мало не здасться.
Красиве все-таки словосполучення: електоральні симпатії. Симпатії вирішують усе. Будь симпатичний – і виграєш. Варто додати: від симпатії до ідіократії – один крок. До майбутньої парламентської коаліції «Ліга Сміху» (вона ж «Сказочная Русь») цілком очікувано доєднається ще й симпатичний кавказький шоумен зі старшої дати політиків. Колишній грузин, а нині патріот України прилетів і каже: «Я просто повертаюся до себе додому».
Як чудово, що в нього знову знайшовся дім. Але де і як тепер жити нам?
Юрій Андрухович