– Охорона, ви аткуда, шо знімать будете?

Від цієї наглості настільки припух, шо на секунд тридцять мову відняло.

Шо, блядь? Звідки? Шо робити будемо? В публічному місці. На вулиці. Не біля режимного об‘єкту.

Відвисаю.

– А ви хто такий, аби я давав вам звіт?

– Только вот ето нє надо! Атвєчать вапросом на вапрос! Откуда?

Тут вже моя лють міняється на сміх, бо чувак явно в Бонда з личками гестапо загрався.

– Так, є питання? Викликайте поліцію.

– То єсть ви нє скажетє, хто такі?

– Ні.

Скули смикаються, очі палають, зуби скрегочуть, але розвертається та пиздує нахуй.

Я, правда, ще трохи приходжу до тями: такої херні не було ні за Кучми, ні за Янека.

Аж тут висікаю: охоронців восьмеро, всі з навушниками, як пси літають по майдану.

Питаю в місцевих: шо за оказія така?

– Сматрящий нарешті на роботу вийшов.

І тут нарешті доганяю: голова ж Волинської обласної ради – Палиця.

Ось і корєш Бєні виходить, сідає в машину. За ним, нє, не кортеж – кавалькада, сім мерсів.

Кінець епохи бідності.

За матеріалами Oleg Manchura