Мені 54 роки. У мене немає чоловіка, немає дітей, немає сім’ї. Я ніколи не думала, що час пролетить настільки непомітно.

Я виросла в небагатій, сільській родині. Тато рано пoмep, мама, як могла, старалась виховати мене і сестру. Пізніше сестра вийшла заміж, а я вирішила підкорювати столицю.

Наївна і симпатична дівчина. Залицяльників у мене завжди було багато, але жоден мене не чіпляв. Мабуть чекала когось особливого. І в 25 років я нарешті то зустріла Льошу.

Бурхливий роман закінчився вaгiтнicтю. Ми почали готуватися до весілля, проте моє самопочуття різко погіршилося. Через помилку лікарів, вчасно не помітили серйозну проблему, я більше не могла мати дітей.

Артем чесно сказав, що хоче велику родину і багато дітей, а зі мною такого ніколи не буде. Мене накрила жaxлива дeпресія, я схудла до рекордних 45 кг.

З сусіднього міста на підмогу приїхала рідна сестра, яка до цього часу встигла розлучитися. Її чоловік не пропускав жодної спідниці. Так в одній невеликій однокімнатній квартирі стали жити дві жінки з покаліченою долею. Я дуже довго жаліла себе, а потім всі мої спроби почати стосунки з чоловіками переривала сестра.

Читайте також: Давид, дізнавшись, що у нього є донька, ліг під нiж: Школярами, вони вперше поkоxалuся. Це була ніч прощання, а зустрілися через 16 років, рятуючи спільну доньку

Вона ненавиділа чоловіків, говорила, що всі вони бабії і пристосуванці. Сестрі не подобався жоден з моїх залицяльників, а я дуже сильно залежала від її думки.

Зараз, через багато років, я аналізую власне життя і розумію, що воно абсолютно нікчемне. Я не змогла побудувати кар’єру або почати власний бізнес. Завжди чекала слушної нагоди. То грошей не вистачало, то проблеми зі здоров’ям.

Я дуже шкодую, що не наважилася взяти дитину з дитячого будинку. Можливо це додало б сенс мого життя. А зараз вже занадто пізно щось змінювати. Немає вже ні сил, ні здоров’я. Як далі жити? Пише - osoblyva.com