Колись успішна мама трьох дітей, сьогодні – одна з тих, кого спекалися у будинок для літніх людей

19 грудня 2018 р. 08:36

Кіра Іванівна, ніяк не могла звикнути до нового місця. Колишній, головний інженер заводу, мати трьох дітей, не могла навіть припустити, що буде проводити свою старість в будинку для людей похилого віку. Колись у жінки було цікаве, активне життя. Кіра розривалася між будинком і роботою.

 

Як вона примудрялася чудово вести господарство, виховувати двох дочок і сина, і викладатися на повну в роботі, не знав ніхто крім неї самої.

Але, мабуть, щось Кіра упустила у вихованні своїх дітей, хоч і намагалася їм прищепити з самого дитинства любов до ближнього і доброту. Прийшов той час, коли стара, безпорадна жінка, виявилася непотрібна своїм дітям.

Сина вона не бачила ось уже років двадцять п’ять, Міша як поїхав на Сахалін працювати, так і залишився там. Раз на рік, вона отримувала від нього листівку на Новий рік і на цьому все. Дочки були тут, поруч, але у кожної була своя сім’я, турботи. Жінка дивилася у вікно і плакала. На вулиці тихо йшов сніг, і там, за парканом, вирувало життя. Наближався Новий рік. Люди поспішали додому, несли красиві, пухнасті ялинки. Кіра закрила очі і посміхнулася.

Вона згадала, як колись чекала це свято не менше своїх дітей. Адже в цей день у неї був День народження. Вдома завжди збиралося багато гостей, було дуже весело і радісно. А зараз, вона сиділа одна в цій маленькій кімнатці, навіть її сусідка по нещастю, Анна Василівна, пішла кудись із самого ранку. Напевно, жінці набридло сидіти з похмурою і сумною Кірою.

Раптово в двері постукали.

– Заходьте! – крикнула жінка. До кімнати зайшли кілька бабусь, на чолі з Ганною Василівною.

– З Днем народження! Щастя, міцного здоров’я! – крикнула одна з життєрадісних стареньких і простягнула іменинниці в’язані шкарпетки.

– Ой! Дівчатка! Я не очікувала – розгубилася Кіра.

– Анечко, ти б хоч попередила мене!

– Так це ж сюрприз! – промовила Ганна Василівна, і простягнула великий торт.

– Проходьте, розсаджуйтеся, зараз чай будемо пити з тортом! – клопоталася біля гостей іменинниця.

Сиділи бабусі довго. Спочатку відзначили День народження, а потім і Новий рік. Співали пісні, згадували про минуле життя. Дивно, але жодна з них, не згадувала в розмові дітей. Напевно це була болюча тема для всіх мешканців цього будинку. Кіра Іванівна трохи пожвавішала. В очах з’явився блиск, адже до цього, її погляд був як у собаки, яку господар вигнав на вулицю. Уже стало світати, і гості потихеньку розбрелися по своїх кімнатах. Кіра довго ще крутилася, і заснула лише вранці.

– Мамо! Мамулю! З Днем народження! З Новим роком! – почулося десь далеко. Жінка посміхнулася, їй снився син, Михайлик. Він так змужнів, став зовсім дорослим чоловіком.

– Матусю, прокинься. Вона хворіє? Може їй погано? – запитав у чергової.

– Ні. Вони з дівчатами Новий рік святкували до ранку, – відповіла та.

Кіра відкрила очі і підскочила на ліжку від несподіванки.

– Михайлику? Так це не сон? – сльози струмком стікали по щоках жінки. Від несподіванки, вона не могла навіть говорити.

– Не сон, мамо, я вчора приїхав, хотів сюрприз зробити. Чому ти не повідомила, що Олена з Катькою запроторили тебе сюди? Я ж думав, що у тебе все добре.

– Так у мене все добре. Он, вчора з подругами Новий рік відзначали і день народження, – сумно посміхнулася мати.

– Так. Часу у мене не багато, збирайся, я квитки взяв уже. Сьогодні вночі у нас поїзд.

– Куди синку? – не зрозуміла Кіра.

– Додому мамо, ми їдемо додому. Не хвилюйся, дружина у мене відмінна і вже чекає нас. Хоч з онуком познайомишся!

– Михайлику … Це так несподівано, – заплакала жінка.

– Збирайся, це не обговорюється. Я не залишу тебе тут!

Анна Василівна, спостерігала за всім цим зі сльозами на очах.

– Збирайся Іванівно, що ти роздумуєш? Он якого сина виховала! Молодець! – Так. Мишко у мене дуже хороший. Весь в батька свого! – посміхнулася Кіра Іванівна, і пішла збирати речі.

Автов – Мілана Лебедєва

Джерело

Читайте також