Як православні українці впродовж півтора року після надання автокефалії захищають своє право вийти з-під впливу Росії і мати незалежну Помісну Православну Церкву

Цей текст є реакцією на статтю, яка з’явилося нещодавно на одному з грецьких православних сайтів. В ній розповідається про події на парафії с. Лука-Мелешківська Вінницько-Барської єпархії, де впродовж півтора року триває суперечка між вірянами УПЦ Московського патріархату та Православної Церкви України. Автори висвітлили події з точки зору прихильників Московського патріархату, та ми переконані, що ситуація має бути показана всебічно, і грецькі читачі, які цікавляться українським церковним питанням, мають право знати, як бачать ситуацію у Луці-Мелешківській в канонічній Православній Церкви України. Тим більше, що проблеми, які існують в цьому селі, характерні для багатьох інших парафій, що вирішили приєднатися до Помісної Православної Церкви України. Усі вони в тій чи іншій мірі зазнають тиску з боку прихильників Московського патріархату. Лише у Вінницькій області таких парафій майже сто.

Рішення вірян приєднатися до канонічної Української Церкви щоразу викликало бурхливу агресивну реакцію з боку УПЦ Московського патріархату. На більшості із таких парафій розігрувався схожий деструктивний сценарій. В населений пункт, де проводилися збори вірян з питання зміни церковної юрисдикції, прибували десятки священнослужителів УПЦ МП. Використовуючи психологічний тиск, крик, а іноді й фізичні методи, вони зривали ці збори. Пізніше ця «чорнова» робота була доручена організованим групам вірян чоловічої статі і міцної статури, які не лише зривали збори, а за потреби фізично перешкоджали селянам потрапити до своїх храмів. На жаль, до фізичного протистояння з вірянами ПЦУ прихильники Московського патріархату залучали професійних спортсменів, а також представників криміналітету. Про це детально буде сказано нижче.

Не кращою, з точки зору моралі, була й поведінка настоятелів таких парафій. Вони відмовляли людям, які виступали за приєднання до ПЦУ, в праві називатися парафіянами, хоча самі їх хрестили, вінчали, сповідали, приймали від них пожертви за молитви, щороку відвідували їхні будинки і звершували треби на їхнє прохання. Виявлялося, що парафіянами, з точки зору настоятеля, є лише невелика група його прихильників. А всіх інших священик оголошував «невіруючими», «безбожниками», «сатанистами», «націоналістами» і тому подібне. Нерідко священик погрожував їм онкологічними хворобами, смертю, проклинав їх та їхніх дітей.

Риторику настоятеля підхоплювали вірні йому парафіяни, і ось, – готова картинка для проросійських ЗМІ та для керівництва УПЦ МП, яке із неприхованим задоволенням звітує про те, що Томос, мовляв, єдності не приніс. За влучним висловом однієї української журналістки такі твердження представників УПЦ МП не можна назвати навіть сумною констатацією факту. Це, скоріше, звіт про виконану ними роботу.

Ще одним напрямком тиску на релігійні громади ПЦУ став юридичний. Такі фактори як недосконалість українського релігійного законодавства, розмитість формулювань у церковних статутах та відсутність у православних громад фіксованого членства дозволили УПЦ МП втягнути громади ПЦУ в затяжні судові процеси, які використовуються для блокування процесу зміни юрисдикції та перешкоджання релігійним громадам ПЦУ у користуванні храмами. На даний час лише у Вінницько-Барській єпархії проти громад ПЦУ подано сорок чотири судових позови. Поки тривають суди, релігійні громади ПЦУ, які, як правило, в декілька разів більші за кількістю від громад УПЦ МП, моляться на вулиці або в пристосованих приміщеннях. А священик з мізерним числом прихильників за допомогою приїжджих утримують у своїх руках храми.

Зрозуміло, що багатьох конфліктів на релігійному ґрунті в Україні можна було б уникнути, якщо б не було тих, хто зацікавлені у їх нагнітанні. Питання, хто є такою зацікавленою стороною, є риторичним. Кожний конфлікт дозволяє УПЦ МП підтримувати імідж «гонимої» Церкви, яка нібито страждає за Істину, але насправді за живим щитом своїх парафіян захищає не духовні, а суто земні інтереси Московської патріархії.

Описане вище дає загальну уяву того, що відбувалося в церковному житті України впродовж останніх півтора років. Події в с. Лука-Мелешківська мають багато спільних рис, але вирізняються деталями, на які ми також хотіли би звернути увагу читачів.

Релігійна громада Свято-Преображенського храму с. Лука-Мелешківська ухвалила рішення про приєднання до Православної Церкви України 26 січня 2019 року. «За» проголосували 398 з 435 учасників зборів. Після невдалої спроби священиків УПЦ МП та їхніх прихильників, які приїхали з обласного центру, зірвати збори, тодішній настоятель парафії протоєрей Василій Альмухамед оголосив їх нелегітимними та провів власне зібрання, в якому взяли участь трохи більше 30 людей. З того часу між парафіянами почалися суперечки, в результаті яких більшість (віряни ПЦУ) була змушена молитися на вулиці. Понад сотня православних жителів с. Лука-Мелешківська щонеділі збиралися біля свого храму, а у свята на молитву сходилося понад двісті людей. І це в мороз, і в дощ, і в спеку.

Всередину храму вірян ПЦУ не допускали кремезні чоловіки, які приїжджали з Вінниці на виклик протоєрея Василя Альмухамеда. Серед них нерідко були професійні спортсмени (чемпіон України з пауер-ліфтінгу, чемпіон світу з кікбоксингу та інші), а також люди, які причетні до кримінальних структур. За їх участю біля храмів нерідко відбувалися сутички з членами релігійної громади ПЦУ. З боку прихильників УПЦ МП застосовувалася не лише фізична сила, а й балончики із сльозогінним газом. В одній із таких сутичок літня парафіянка ПЦУ отримала тілесні ушкодження і була змушена лікуватися.

Через особисту прихильність до УПЦ МП керівника обласної поліції, його підлеглі, як правило, поблажливо ставилися до усіх протизаконних дій представників Московського патріархату. Зокрема, поліція «не помітила», як прибічники УПЦ МП 16 березня 2019 року виламали двері храму, будівля якого є пам’яткою архітектури і охороняється Законом.
Митрополит Епіфаній подякував рятувальниками, які гасили пожежі у лісах Чорнобильської зони
Окрім фізичного тиску, на вірян Православної Церкви України систематично здійснюється моральний тиск. В хід ідуть прокляття і залякування, брехня і наклепи. Так після подій 16 березня протоієрей Василій Альмухамед в ефірі поважного загальнонаціонального телевізійного каналу без жодних докорів сумління поширював відверту брехню про настоятеля храму ПЦУ протоієрея Віктора Чверкуна, який нібито вдарив іконою архієпископа УПЦ МП Варсонофія. Незважаючи на наявність відеозапису, на якому чітко видно, що це неправда, ані протоієрей Василій Альмухамед, ані архієпископ Варсонофій не спростували брехні, що була розповсюджена по всій країні.

У червні 2019 року, після довгого очікування, релігійна громада Свято-Преображенського храму с. Лука-Мелешківська Православної Церкви України нарешті була зареєстрована. У цей же час за громадою було оформлене юридично право на користування будівлею храму і охоронний договір з Державою, згідно якого саме громада ПЦУ, як законний користувач, несе відповідальність за збереження храму, утримання його в належному стані та недопущення у ньому надзвичайних ситуацій, таких, наприклад, як пожежа.

Незважаючи на наявність у релігійної громади ПЦУ усіх юридичних документів, вона досі не може потрапити до свого храму. На заваді стоять все ті ж приїжджі охоронці, а також цілодобова варта, яку зачиняють всередині храму. Поліція також стоїть на стороні УПЦ МП і не звертає увагу на документи громади ПЦУ. Єпархія УПЦ МП вважає, що оскільки вона оспорює законність реєстрації громади ПЦУ в судах, документи, громади, начебто не мають юридичної сили. Коли про це говорять представники УПЦ МП, які можуть бути не досконало обізнаними у Законодавстві України, це пів біди, але коли так стверджують представники поліції, то це знову свідчить про їхню упередженість. Адже, згідно українських законів, в даному випадку діє презумпція правомірності правочину. Це означає, що поки судом не буде доведено неправомірність реєстрації зміни канонічної підлеглості релігійної громади і її прав, у тому числі майнових, усі права, набуті нею можуть безперешкодно здійснюватись, а створені обов’язки підлягають виконанню. Тобто релігійна громада ПЦУ с. Лука-Мелешківська на даний момент є зареєстрованою юридичною особою, яка має усі законні юридичні права на користування храмом.

Я вже писав, що, судові процеси стали улюбленою формою, яку використовує УПЦ МП для перешкоджання релігійним громадам змінити юрисдикцію і для загальмування цього процесу в цілому по Україні. Адже налякані прості віряни, для яких юридичні питання і суди є далекою і незнайомою сферою, навряд чи захочуть піти шляхом таких громад, як Лука-Мелешківська та інші, і краще зачекають, поки процеси зміни підпорядкування набудуть цивілізованої форми і перестануть супроводжуватися фізичним та судовим тиском. До речі, по громаді с. Лука-Мелешківська наразі відкрито три судових провадження.

Останній інцидент, який стався 30 травня і про який написало грецьке інтернет-видання, був, насправді, реакцією вірян ПЦУ села Лука-Мелешківська на те, що вони упізнали серед промосковських активістів, які довгий час не допускали їх до власного храму, відвертих бандитів, які за день до цього стали учасниками масової стрілянини у містечку Бровари під Києвом. Ця сутичка, в якій місцева банда серед білого дня біля великих житлових будинків вела перестрілку з вінницькими бандитами, намагаючись переділити бізнес, викликала величезний резонанс в Україні і стала однією з причин зняття з посади того самого керівника поліції Вінницької області, який особисто лобіював інтереси УПЦ МП. Прикро, що серед затриманих у Броварах бойовиків був зять настоятеля храму УПЦ МП с. Лука-Мелешківська протоієрея Василія Альмухамеда. Це, звичайно, посилило емоції вірян ПЦУ у розмові із священиком та представниками його родини.

Щодо дій, які описані прихильниками УПЦ МП, як закриття віруючих у храмі, то тут слід пояснити, що люди, які були у храмі – це охорона, яку наймає УПЦ МП. Вони чергують цілодобово. Самі представники УПЦ МП закривають їх ззовні і випускають після закінчення зміни. Представники релігійної громади ПЦУ навпаки вимагали, щоби вони залишили приміщення, перед тим як його опечатати. Але священик Василь Альмухамед лукаво завив, що не знає в кого знаходяться ключі від храму. Тоді представники громади ПЦУ як законні власники будівлі опечатали її та вчепили на двері свої додаткові замки із записками, де був вказаний номер телефону представника поліції, у якого знаходяться ключі від них. На ранок виявилося, що замки громади ПЦУ збиті, а о. Василій, який ще вчора «не знав» в кого ключі, відкрив свої замки і випустив з храму охоронців.

Ось так інцидент було вичерпано. Чи був він проявом гонінь на УПЦ МП, як про це вони встигли розтрубити, чи дійсно був відповіддю вірян ПЦУ на несправедливість, яку вони терплять впродовж вже півтора року, і реакцією на бандитів, які в один час захищають УПЦ МП, а в інший – їздять на збройні розборки? Для мене відповідь є очевидною.

Додам також, що релігійна громада ПЦУ с. Лука-Мелешківска у лютому 2019 року намагалася самостійно домовитися з архієпископом УПЦ МП Варсонофієм щодо почергового користування храмом, як це передбачено українським законодавством у спірних випадках, але марно. З моєї ініціативи також збиралася нарада за участю керівництва області та силових структур для вирішення цього питання. Ми намагалися винести обговорення цієї проблеми у публічну площину та запросити до дискусії журналістів, владу, представників органів правопорядку та вірян, але в кожному випадку натикалися на глуху стіну нерозуміння з боку УПЦ МП. Зрештою, зараз віряни самі намагаються організувати зустріч між двома релігійними громадами, вже без участі духовенства, щоби знайти шляхи до примирення. Ми вітаємо будь-які ініціативи, які приведуть до порозуміння та примирення і сподіваємося на відповідну реакцію з боку керівництва УПЦ МП на Вінниччині.

Ця стаття була написана для того, щоби читачі у братній Елладській Церкві побачили, з якими труднощами доводиться стикатися молодій канонічній Православній Церкві України, яка отримала Томос про автокефалію з рук Всесвятійшого Патріарха Варфоломія і після цього долає шалений супротив з боку органічної частини Російської Православної Церкви, яка «дише злобою» проти ПЦУ, як колись Савл проти християн. Але ми сподіваємось, що премудрий Господь, як і у випадку і Савлом – майбутнім апостолом Павлом, зуміє змінити серця наших братів з Московського патріархату і привести усіх нас до єднання, якщо навіть не в одній церковній юрисдикції, то навколо однієї Євхаристійної Чаші.