Вчора уся країна бачила привітання Володимира Зеленського. Просто актора Володимира Зеленського. Так як і в минулому році. Так, він озвучив гарно написаний текст. Але це був виступ не Президента України.

Під час виголошення промови не було жодних символів державності. Того що вирізняє країну з-поміж дикунів. Не було ні Державного прапора, ні Державного герба. Того, що ідентифікує країну з-поміж інших держав. Того за що завжди воювали. Того, за що помирали і… досі віддаютьвласне життя наші солдати на Сході.

У привітанні не було президентського штандарта. Це не просто якась ганчірка. Це не лише ознака Інституту Прездента. Це – стяг Верховного Головнокомандувача. У воюючій країні це означає набагато більше аніж у мирний час. Якщо немає штандарту, то немає Верховного Головнокомандувача – його або захопили, або він капітулював.

У привітанні не було ще одного атрибуту державності, який став чи не головним в останні роки. Не було Державного гімну. За 5-ть років навіть діти у школах вивчили його текст, його вивчили навіть ті, хто ще досі пам’ятає «Союз нерушимий республік сваабодних…», його ідентифікують як український іноземці, саме він звучить під час Перемог наших спортсменів на світовій арені, його не боялися співали наші військові навіть під дулами російських автоматів.

Без гімну, прапора та герба ти Ніхто, а назва твоєї країни Ніяк.

Так, всі ці державні символи “на хліб не намажеш”. І, дійсно, вони не потрібні, якщо твоя країна – колонія.

Володимир Горковенко, журналіст, кореспондент ТРК “Україна”