Ішов якось по курній дорозі старий і навчений життям чоловік. Він не поспішав: то зупиниться, щоб помилуватися птахами в небі, то подивиться на польові квіти, що ростуть біля дороги. Тут він побачив чоловіка, який йшов йому назустріч і ніс на плечах важку поклажу.
Одного погляду на цю людину було достатньо, щоб зрозуміти, наскільки йому важко.
– Чому ти вибрав собі шлях тяжкої праці і нескінченних страждань? – запитав зустрічного старий.
– Я страждаю не просто так! Я терплю випробування для того, щоб моїм дітям і онукам довелося жити в благополуччі і щасті, – відповів нещасний. – Всі мої предки робили це: прадід прирікав себе на непосильну працю заради діда, дід гарував заради батька, батько тягнув лямку заради мене, а я буду терпіти страждання заради благополуччя моїх дітей.
– Скажи, а хтось із членів вашої родини взагалі був колись щасливим? – запитав мудрий мандрівник.
– Поки що ні, але мої діти і внуки вже точно стануть щасливими! – захоплено промовив бідний чоловік.
– Знаєш, є така мудрість: неграмотний нікого не може навчити читати, а заєць ніколи не виховає сокола, – промовив мудрець. – Спочатку потрібно спробувати самому бути щасливим, і тільки потім ти сам зможеш навчити своїх дітей мистецтву щастя. Це і буде найцінніше, що ти можеш їм залишити після себе!
Запам’ятайте цю мудрість!