Один із кандидатів вжив фразу “постанці ЛНР/ДНР”. І я не можу на це відреагувати. Бо я не можу сприйняти того, що можливий президент України може називати повстанцями (нехай, можливо, від незнання усіх відтінків української мови й міжнародного права; нехай навіть якщо це чиясь цитата) людей, які принесли стільки горя моїй країні.

У 2014 році померла моя бабуся. У неї стався інсульт, коли почалися розстріли на Майдані. Вона тоді сказала одну фразу: “Боже ж мій, знову за цю країну гинуть такі молодюсінькі хлопці”. Оце “молодюсініькі хлопці” до цього часу звучить в моїх вухах. Але моя бабуся говорила це не просто так. Вона пам’ятала страхіття повоєнних років (після Другої світової), що відбувалися на Західній Україні. У 2014 році у своєму селі вона була чи не останньою людиною, яка знала, де поховані ті, хто бився тоді за незалежну Україну із загонами НКВД. Таких же молодюсіньких хлопців розстрілювала радянська влада і не дозволяла навіть ховати. Жінки з села вночі ховали тих хлопців, щоб ніхто не знав. І тільки ті жінки знали, де ці могили. Серед них була моя бабуся. Вона мовчала багато років, щоб не ставити під удар свою родину. Вона мовчала навіть у часи незалежності. І тільки коли все почалося, почала розповідати. Вона померла, не витримавши подій 2014 року.

Можливо, добре, що це трапилося до того, як почалися активні бойові дії на Донбасі, Іловайськ і Дебальцево… Не можна гратися долями мільйонів. НІКОМУ. Бо це не жарти. І я не агітую. Я це пишу в пам’ять про неї. І закликаю до ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ.

Пише - prefiksblog.co.ua