Власне, те, що базарчик поруч, зрозуміла, коли почула обурений голос жінки:
— Як двісті гривень ??? Так ви з глузду з’їхали !!! Це ж просто пучок гілок !!!
— Зате це виглядає як справжня ялинка, тільки маленька. І пахне як ялинка. Понюхайте!
— Так що мені нюхaти? Дурдoм якийсь! Хочете мені під новий рік впарити за двісті гривень три гілки від ялинки ??? У вас совість-то є ??? Або в лісі залишили?
— Дівчина, — м’яко каже продавець жінці за п’ятдесят, на хвилиночку, але видно, що він вже втрачає терпіння. — Я просто продавець. Я просто продаю ялинки. Я продаю їх під Новий рік, тому що після вони нікому не потрібні.
— Ну якісь кордони мають бути? Совість-то де ??? Так якщо я поїду в ліс, зірву три волохаті ялинки, нижні гілки продам по двісті гривень, а самі ялинки по п’ять тисяч штовхну, я озолочу !!!
— Давайте. Ще про оренду не забудьте, про дозволи, про зарплату тим, хто привезе і продасть, про те, що це актуально тільки 10 днів на рік. Так що, боюся, озолотитися не вийде.
— При таких цінах, що ви, безсовісні, гнете, вийде !!! Дуже навіть вийде !!! Ні сорому — НІ совісті !!! Три гілки, висотою 40 сантиметрів обмотали скотчем, назвали ялинкою і ломлять 200 гривень …
Я бачу, що хлопець продавець на межі. Кипить. Зараз пошле, бо, ну, неможливо ж. І ось він, стиснувши кулаки, відкриває рот і говорить:
— Знаєте що, дівчина …
Я аж стиснулася, прямо чекаю, що він зараз перекипить і як гаркне: «Та йди ти на xрeн, дівчино !!!», і у відповідь таке почнеться, таке почнеться …
— Знаєте що, дівчина, а давайте я вам цю ялинку … ( «Ой, мамочки … Невже« в ж … пу засуну ??? »- з жахом думаю я) ПОДАРУЮ !!!
Клянуся, трапилася німа сцена. Застигли всі. Жінка, я, продавець, випадкові перехожі. Навіть собачка, яка бігла повз, зупинилася. Море хвилюється раз …
— Як подаруєте? — зніяковіла жінка. — Як це?
— А ось так. Просто беріть, яка сподобалася!
— А двісті гривень?
— Я бачу, що ви трохи нещасні. Сваритеся. Так буває з різних причин, наприклад, тому, що чоловік давно не дарував вам квіти, начальник не виписав премію, а діти завинили в школі. Ви просто втомилися. І я, звичайно, не чоловік, але цілком можу собі дозволити зробити подарунок красивій дружині … дівчині!
— Ой, ну скажете теж, — зашарілася жінка і — клянуся! клянусь! — на очах покращала. Стала якась рум’яна і … молода.
Не жінка, а дівчина. Ну які п’ятдесят? Тридцять!
— Вибирайте найкрасивішу і забирайте.
— Не можу … Як це … Може, я 50 гривень хоча б …
— Ну, вважайте, я Миколай. Ви ж не платите Миколаєві за подарунки? Не треба грошей, беріть, несіть додому, наряджайте, нюхайте хвою. Вона заспокоює. І лікує. І спати будете добре …
Жінка, до кінця не вірячи в свою удачу, забирає ялинку, бурмоче спасибі, і щохвилини оглядаючись, обережно йде до пішохідного переходу. Їй мабуть здається, що мужик зараз передумає, підбіжить і відбере ялинку. Тому що чудес не буває.
Але він махає їй рукавичкою, мовляв, йди-йди, йо-хо-хо …
Значить, бувають чудеса?
Я відправляю лист, підходжу до продавця. Він знає, що я все чула, ми зустрічаємося очима і він вимовляє, видихаючи:
— Я її мало не ВБИВ !!!
Я сміюся, кажу йому:
— Зате ви тільки що «продали» мені себе як продавця. Це було круто, по-чоловічому. Мені не потрібна ялинка, але я її вже хочу. Дайте ось цю, за п’ятсот.
— О, а ось і профіт, — підморгує він.
— Ага. Профіт насправді набагато крутіше — можна було на цілий день забруднитися в чужому поганому настрої і смердіти, а замість цього ви створили і собі, і їй, і мені — гарне! А це дорожче п’ятиста гривень однозначно!
— Так, — посміхається продавець. — Це на цілу тисячу тягне …
Ось йду додому з ялинкою.
Думаю …
Давайте від поганого відстрілюватися компліментами, подарунками, похвалами і привітаннями!!!
А потім можна контрольний — признання в любові. Щось на кшталт «Як здорово, що є такі люди». І ми обов’язково розчаруємо цих злюк.
Давайте сьогодні цілий день створювати гарний настрій іншим людям. І воно до нас обов’язково повернеться, тому що життя — це бумеранг.
А якщо сподобається, то і завтра. І завжди.
І тоді ми обов’язково все подолаємо. Тому що добро завжди перемагає зло!