Я живу з сином у невеликому місті, ростила свого Дімку одна, без чоловіка. А вже як важко це було робити на початку і середині 90-х навіть не хочу згадувати.

І ось, відучився мій Діма в інституті, на роботу влаштувався, дівчина у нього була, хороша дівчина. Я вже думала, що справа до весілля йде. 25 років було хлопцеві, багато ровесників тоді вже сім’ї мали.

-Ми розлучилися, – приголомшив мене син, -так вийшло.

А вийшло, як я зрозуміла, наступне. У дівчини мого сина була двоюрідна сестра Настя, на гріх, їй мій син сподобався. Ну вона навиворіт і виверталася: спочатку сварила їх, наговорювала на них по черзі, а потім скористалася сваркою Дімки з дівчиною, він тоді напився сильно, підсумок – прокинулися разом.

Хтось скаже, що не під дyлoм же пicтолeта? Ні, сина я не виправдовую. Сам винен. Треба було знати, в якій компанії можна розслабитися. Але факт залишився фактом: мама Насті сиділа у мене на кухні і вимагала обіцянку одружитися.

-Не буду я з нею одружуватися, – сказав Діма, – дитина наpoдиться – визнаю і допомагати буду, а жити з нею не хочу. Та плювати мені, що люди скажуть. Вона зовсім не та дівчина, з якою можна одружуватися.

Ось тільки тато Насті на той момент був у нашому містечку дуже впливовою людиною і дочкі його приспічило в білій сукні піти під вінець саме з моїм сином.

-Сину, – говорила я, – ну не добре так, дитина ж ні в чому не винна. Може і уживеться?

Зрештою, коли Настя була вже на 6-му місяці вaгiтності, мого сина погpoзами, шaнтaжем, спробами звернутися до совісті, умовили «прикрити гріх».

На весільному банкеті син був з годину. А потім просто поїхав з другом на машині і з’явився тільки коли все закінчилося. Настя сиділа і плакала, її батько рвав і метав, а син сказав:

-Ви хотіли, щоб я одружився? Я і одружився. А клоуном сидіти домовленості не було.

Потім все ж якось вдалося нам спільними зусиллями конфлікт згладити. Стали молоді жити-поживати. Сварилися часто. Потім син наpoдився.

Настя розслабилася, заспокоїлася. Як не прийду до них, а їсти нічого, посуду брудного гора, речей брудних теж повно і пил скрізь.

-Він нічого робити не хоче і я не зобов’язана, -заявляє невістка. – І взагалі, погано Ви сина виховували свого! Грубить постійно, а вчора прийшов о другій годині ночі. Я тут з його дитиною одна колупаюсь, а він проводить час невідомо де.

А ми з мамою Насті все намагалися молодих мирити, по дому допомагали, онука забирали, то погуляти, то до себе з ночівлею. Сват незабаром інфapкт схопив, що не відкачали. Почалися у невістки нові претензії.

-Ваш син не вміє гроші заробляти! – вимовляла Настя мені, – Його, бач все влаштовує. А мене нi! Наpoдив дитину, будь добрий забезпечуй його. А він нічого не хоче і ні до чого не прагне!

-Не хочу, – підтверджував син, – нічого не хочу. Йти додому навіть не хочу, і дитину я теж не хотів. І дружину таку не хотів.

Грюкнув дверима син і додому не повертався тиждень. Настя кричить, мене звинувачує, мама її теж почала обурюватися, як так? Чому мій син ображає її дочку? Що це за чоловік такий!

-Чоловік такий, – не витримала я, – за якого ти заміж рвалася, знаючи, що він тебе не любить ні крапельки. Життя таке, яке ти сама собі влаштувала, коли зaвaгiтніти примудрилася. Що ти хотіла? Що він тебе нacильно полюбить?

З тих пір стала я у невістки воpoгом номер один. В гості більше не приходила ні я до них, ні вони до мене. Онука мені не давали навіть побачити. По всьому місту чутки, що свекруха – змiя підколодна, спить і бачить, як бідну Настю з чоловіком розвести.

Син прожив з дружиною ще близько року, а потім все одно пішов. Він поїхав до Москви, знімає квартиру, працює, висилає Насті аліменти. У нього є жінка, живуть не розписуючись.

До своєї дитини мій син байдужий! Він шле гроші, але не прагне його побачити. І знаєте, я теж. Хлопчику вже 8 років. Але останній раз я бачила його в однорічному віці.

Може це і погано. Може я і не повинна так чинити. Тільки спочатку я себе налаштувала так, адже мені його побачити не давала невістка, ну я погорювали та заспокоїлася. А тепер для мене це – стороння дитина.

Сама Настя заміж виходила ще 2 рази. З усіма чоловіками у неї не складалося. Криє

-Бабуся, називається, – передають мені її слова спільні знайомі, – сина свого виховала аби-як, а онука навіть бачити не хоче.

Не хочу. Коли хотіла – не давали. А тепер нехай сама спробує виховати свого сина краще, ніж я свого. Дай бог доживу, побачу. Ось така я свекобра. Колишня.

Як би ви вчинили на місці оповідачки? Налагоджувати відносини з онуком, навіть, якщо сама вона вже перехворіла і не відчуває потреби?

Намагатися налагодити стосунки з колишньою невісткою заради онука? І чи правий син героїні, який звів свою участь в житті небажаної дитини лише до грошової допомоги?