Свій день народження я запам’ятаю, напевно, назавжди. У той день мені виповнилося 18 років. Було звичайне домашнє торжество. Ми запросили кілька гостей, серед яких двоє – мої близькі подруги, а також було кілька близьких родичів. Організували великий стіл, на якому було багато частувань, закусок і напоїв. Гості дарували мені подарунки і квіти. Атмосфера була святкова і не віщувала лиxа. ukrainians.today

Почалося торжество. Ми сіли за стіл. Першими мене привітали мама і тато, підняли за мене тост. Наступні тости були вже від гостей. Все було добре.

Приблизно після п’ятого чи шостого тосту, батько встав і захотів сказати якісь слова. Всі затихли і стали його слухати. Він вийшов з-за столу, встав з краю і виголосив наступне:

– «Дочко, сьогодні тобі виповнилося 18 років, ти стала повнолітньою. Всі ці роки я намагався бути батьком, виховувати тебе і допомагати твоїй мамі. Це був мій обов’язок і я його виконав. Ти стала дорослою, і тому я йду. Я дуже втомився і хочу пожити один для себе».

Після цих слів я не могла нічого сказати, та й всі інші теж. Батько вийшов з кімнати, пройшов в передпокій і став одягатися. З собою у нього була тільки велика спортивна сумка.

Він пішов. У кімнаті запанувала тиша, гості мовчали і поглядали на мене. Я в сльoзи. Гості пішли, а ми з мамою так і просиділи біля накритого столу всю ніч.

Через кілька днів ми дізналися, що батько поїхав жити в інший регіон, в глухе село ближче до природи. Виявляється, ще кілька років тому батько там таємно купив будинок і весь цей час чекав мого повноліття, щоб швидше туди вирушити.

В мій 38-й день народження, який я планувала відсвяткувати по-тихому, з чоловіком і дочкою, постукали в двері.

Я відчинила. На порозі стояв хворий, змучений чоловік, в якому я ледь впізнала свого батька.

-Прости мене, донечко, якщо зможеш. Мені дуже потрібна твоя допомога. Якщо пpоженеш – теж зрозумію.

В ту мить пролетіли перед очима 20 років, і я згадала свій 18-й день народження, коли тато сказав, що йде, згадала заплaкану маму. Як вaжко їй було одній нас з сестрою виховувати без батька. За ці 20 років він жодного разу так і не подзвонив.

-Проходь, тату. Я на тебе дуже чекала.