Історію життя, вірші і щоденники сина окремою книгою «Ни шагу назад – Ні кроку назад» видала його мати – Оксана Набєгова. У розмові з Радіо Свобода вона розповідає про сина, чому він пішов боронити Україну:
– Роман був не просто патріотом України, – він був дієвим патріотом. Задовго до початку російської агресії (у 2008 році) мій син написав: «Україна не просто назва держави, не просто набір звуків чи навіть слово. Це моє життя». Роман вважав, що такі люди, як Роман Шухевич, ті, хто воював за державність України – ці люди справжні герої. Я виховувала його у любові до вітчизни, син хотів служити народові України: вчився у Херсонському юридичному інституті Харківського університету внутрішніх справ, потім заочно в цьому ж університеті вивчав правознавство. Після цього син працював в органах внутрішніх справ – патрульна служба Херсона, карний розшук, слідче управління Олешківського райвідділу.
– У збірці «Ні кроку назад» чимало фотографій з Криму. Як життя Романа було пов’язане з АРК?
Сина турбувало, що у Криму не поважають Україну, що українська мова і культура там не мають підтримки та розвитку
– Власне, Крим відіграв чималу роль у Романовому житті – він служив у військово-морських силах України у Севастополі, пізніше в Євпаторії проходив підготовку до служби у поліції. Сина турбувало, що у Криму не поважають Україну, що українська мова і культура там не мають підтримки та розвитку, фактично, вони там існують усупереч, а не завдяки обставинам. Він переживав, що у Криму не цінують українських героїв і не цікавляться українською історією. Роман звертався до тамтешніх знайомих, але його не чули… До того ж, ще студентом син у своєму щоденнику написав про враження після прочитання роману «Біла гвардія» Михайла Булгакова: «Мені стала ясною одна істина. Скільки віків існувала Росія, вона ніколи не буде поважати, вважати своїм партнером і тим більше любити Україну. Нелюбов до України у росіян у крові».
– Як ваш син сприйняв анексію Криму?
Через адміністративний кордон з Кримом на «материкову» Україну проходили «дивні люди»: наприклад, троє здорових міцних чоловіків, які назвались бджолярами. А у самих однакові моделі мобільних телефонів, однакові рюкзаки й спорядження
– Ситуація у Криму весною 2014 року стурбувала сина неймовірно, він єдиний з районного відділу, хто побував у відрядженні у Каланчаку, його тепло згадують тамтешні працівники. Ситуація там буда на той час складна, як ви розумієте. Роман потім розповідав, як через адміністративний кордон з Кримом на «материкову» Україну проходили «дивні люди»: наприклад, троє здорових міцних чоловіків, які назвались бджолярами. А у самих однакові моделі мобільних телефонів, однакові рюкзаки й спорядження. Коли патрульні попросили показати мобільні – виявилось, що в усіх трьох однакові номери телефонів «загнано» у базу контактів. Такі от «бджолярі», яких не пропускати наші хлопці не мали права, не було закону, за яким можна було би таких осіб затримувати. До того ж, як слідчий, Роман вів кілька справ, пов’язаних зі спробами проросійських сил «розхитати ситуацію» на Херсонщині, тощо.
– Син вам усе розповідав, що діється?
– Ні. Він казав, що упевнений: на Донбасі діють злочинні угрупування, які контролюють сили ззовні, що «ДНР» створене за участю російських спецслужб. Для сина людина, яка незаконно взяла у руки зброю – це озброєний бандит. Крапка. Чи повідомляв мені син, де перебуває? Ми мали домовленість, що він зі мною буде зв’язуватись, але не називав назви населених пунктів, де перебував «Миротворець». Коли по телебаченню 30 серпня 2014 передали, що батальйон «Миротворець» вирвався з Іловайська – зрозуміла, де перебуває мій син. А Роман загинув напередодні, 29 серпня, його упізнали по браслету-оберегу, що його бабуся наша привезла з Ізраїлю.
– Коли ви спілкувалися з сином востаннє?
– 26 серпня 2014 року Роман вранці з чужого мобільного телефону надіслав мені sms: «Все добре, зв’язку нема, коли з’явиться зателефоную. Рома». Пізніше я з’ясувала, що «Миротворець» у ті дні перебував під мінометними та артилерійськими обстрілами російської армії, регулярні частини якої незаконно увійшли на територію України. Побратими Романа, з якими я спілкуюсь, розповідали, що мій син був справжнім воїном і патріотом України. Він загинув зі зброєю у руках, справдивши написані у 2007 році слова:
«Я за Україну,
Якщо треба – згину,
Бо навчила мати
До кінця стояти…»